Н. Г. Пом’яловський (1835-1863)

Н. Г. Пом’яловський (1835-1863) – син дячка. Одержавши утворення в духовному училищі, а потім і семінарії, він рішуче відкинув, що відкривається перед ним кар’єру служителя церкви й присвятив все своє недовге життя літературі. Показово, що найбільші свої добутки він віддає в провідний демократичний журнал епохи – “Сучасник” визначаючи тим самим своє місце в літературному русі епохи

Дві повісті Пом’яловського – “Міщанське щастя” (1861) і “Молотов” (1861) – є втіленням того самого художнього задуму. Зробивши одним

з перших і російській літературі різночинця головною діючою особою своїх повістей, Пом’яловський прагнув прояснити для читача процес соціально-етичної самосвідомості свого героя. Ідейне зіткнення “розумового пролетаря” Молотова з ліберальними поміщиками Обросимовими відбивав той процес остаточного розмежування демократів і лібералів, що привів до відкритого конфлікту наприкінці 50-х років. Про пошуки різночинцем свого місця в житті Мова йде в другій повісті – “Молотов”. Розрив з Обросимовими змушує героя Пом’яловського задуматися про необхідність особистої незалежності, матеріальної забезпеченості.

Так

відбувається еволюція Молотова до “добромисного чичиковщине”. Письменник анітрошки не ідеалізує свого героя, показуючи обмеженість його ідеалів. Повість закінчується словами, що змушують згадати фінальну фразу гоголівської “Повести про те, як посварилися Іван Іванович із Іваном Никифоровичем”: “Отут і кінець міщанському щастю.

Эх, добродії, щось нудно”.

При створенні своїх повістей Пом’яловський використав художній досвід Тургенєва, але одночасно й полемізував з ним. Так, на відміну від автора “Рудина” і “Дворянського гнізда” структурним центром повістей Пом’яловського стає соціальний, а не любовний конфлікт. Оповідання про реальні життєві труднощі героя-різночинця, даного в процесі його духовного формування (чого не було в Тургенєва), мало велике суспільно-виховне й літературне значення

Серед добутків Пом’яловського важливе місце займають “Нариси бурси”, побудовані багато в чому на автобіографічному матеріалі. У чудові по силі й художній виразності нарисах створені колоритні образи бурсаків і їхніх учителів, розкритий мир застою й відсталості, що панували в духовних училищах. Значення “Нарисів бурси” велико не тільки в плані чисто пізнавальному.

Пом’яловський створив добуток, полемічно протипоставлене спогадам про дитинство письменників-дворян. Ніяких добрих почуттів і світлих спогадів немає в його нарисах, тільки злість і гіркоту звучать там при думці про духовно покалічених людей, про загублений дитинстві і юності

В “Нарисах бурси” немає єдиного послідовно, що розвивається сюжету, немає й головного діючої особи. Окремі замальовки, блискуче побудовані діалоги, сценки, побутові подробиці створюють у цілому цільну й виразну картину, що робить сильне враження на читачів пак раз відсутністю зовнішньої літературної “гладкості”. Правдивість зображуваного підкреслюється й своєрідною мовою нарисів, що включають бурсацький жаргон, елементи церковно-кпижной мовлення, форми просторіччя й т. д.

Одночасно з “Нарисами бурси” Пом’яловський працював над романом “Брат і сестра”, що повинен був охопити широке коло російської дійсності. На жаль, роман не був закінчений

Добутку Пом’яловського користувалися великою популярністю в демократичного читача. Писарєв присвятив йому дві статті (“Роман серпанкової дівчини” і “Загиблі й погибающие”). Чернишевський писав про Пом’яловського як про “найсильнішого письменника свого часу”: “Це була людина гоголівської й лермонтовской сили”.

Іван Франко, що винятково високо цінував Пом’яловського, ще в 1877 р. перевів перший розділ “Нарисів бурси” і опублікував його зі своєю передмовою. Він писав, що в нарисах російського письменника відбилася живаючи, твереза правда фактів, гаряча й чесна душа, ясні й тверді переконання. Все це робить Пом’яловського,- містив Франко,- “близьким і дорогим серцю кожного, хто й сам щиро й гаряче бажає щастя нещасним і волі невільникам”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Н. Г. Пом’яловський (1835-1863)