“Я українець. Оце і вся моя автобіографія”, – ці слова Василя Симоненка можуть охарактеризувати його не тільки як людину, але й як поета, провідним мотивом творчості якого була любов до Батьківщини.
У творчій скарбниці Василя Симоненка є чимало віршів, у яких поет звертається до України. Так, поезія “Задивляюсь у твої зіниці… ” (“Україні”) написана у формі монологу ліричного героя, що із щирою, сердечною розмовою звертається до матері-України. їй поет адресує всю любов, стурбованість, відданість ліричного героя, який
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік…
Щасливий Симоненко, що народився в Україні, де “вільним виростав”. Для нього немає кращої землі, ніж його рідна. Заповітом звучать його слова з поезії “Лебеді материнства”: “Можна все на світі вибирати сину, вибрати
Як можна її вибирати, якщо вона “у грудях”, “у чолі і в руках”! Поет впевнений: що б у житті не спіткало – завжди “прийдуть з України верби і тополі”.
Чутливе серце поета не могло спокійно спостерігати образи, що їх зазнавала Україна. Його любов була грізною пересторогою всім нікчемам, бездушним і байдужим людям:
Хто тебе любов’ю обікраде,
Хто твої турботи обмине,
Хай того земне тяжіння зрадить
І з прокляттям безвість проковтне!
З таким вибухом почуттів виступає поет у вірші “Земле рідна! Мозок мій світліє… “
Патріотичним волевиявленням українського хлібороба, готового на будь-які випробування, звучить вірш “Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок… ” Ця поезія написана за два місяці до смерті автора, який спробував у художній формі розкрити свій пройдений творчий шлях.
Василь Симоненко любив Україну щиро й ніжно, він був єдиний з нею:
Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду…
Так, народившись українцем, Симоненко невдовзі став невід’ємною часткою своєї Вітчизни, її історією, її надбанням.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)