Маленька крапелька величної держави – моє село, багато є таких! Зазнало лиха, бідувань і слави Воно живе і вічно буде жить! Нашому селу літ триста п’ятдесят, різні версії є про його назву.
Що чумаки возили сіль із Криму й заїжджали часто у корчму. І що перший переселенець дав назву свою. Що княгиня Софія Кантимирівна правила нашим селом. Мала маєток, Роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. І церква теж була. І люди добрі, прості, роботящі, умілі та тямущі. І пісня сходила із уст сама.
Мала Рогань, так звуть моє село, зручно примостилося
У ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя. Дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах. Через усе село в’юнко в’ється, мов стрічка, бруківка-шлях, що єднає нас і місто Харків.
Я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє. Я уособлюю Малороганську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барвінковими…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)