Моє розуміння вірша О. Пушкіна “Пророк”
Вірш “Пророк” був написаний у липні-вересні 1826 року після сумнозвісних подій – страти п’яти керівників декабристського повстання. В основі вірша традиція алегоричного використання біблійних мотивів, де образ співця синонімічно наближувався до образу біблійного пророка. Такі образи вже зустрічалися у попередніх віршах О. Пушкіна, зокрема у вірші “Наслідування Корану”.
Пророк посланий для того, щоб говорити істину людям. Але як? Щоб зрозуміти це, розглянемо образи вірша.
Він навчив поета слухати життя і чути в ньому все, що сповнює світ звуками життя. Але найбільш емоційно поет говорить про язик:
И он к устам моим приник, И вырвал грешный мой язык, И празднословный и лукавый…
Не має права поет говорити про дрібниці, не може брехати, лукавити, бо він – Пророк. І замість язика “жало мудрыя змеи в уста замершие мои вложил десницею кровавой”. Змія – це символ мудрості, а, отже, таке перетворення мало навчити поета бути по-справжньому
Восстань, пророк, и виждь, и внемли, Исполнись волею моей, И, обходя моря и земли,
Глаголом жги сердца людей.
За часів О. Пушкіна ці слова набрали характеру громадської декларації і сягнули далеко за межі роздумів про призначення поета і поезії. Це була відповідь усім тим, хто, наляканий трагічними подіями, вагався щодо подальшого шляху. Цей вірш також знаменував і вибір самого поета.
Таким чином, вірш “Пророк” – це серйозний етап у творчому пошуку Олександра Сергійовича Пушкіна і разом із тим важливе свідчення епохи, штрих історії громадської думки початку XІX століття.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)