Роман Ч. Айтматова “І довше століття триває день”-дуже складне і багатопланове твір. Тут відтворені гострі проблеми сучасності, підняті глибокі пласти народної свідомості, присутні також елементи фантастичній антиутопії. Одна з центральних проблем роману – проблема технічного прогресу.
Головний герой роману – шляховий обхідник Едигей Жангельдін. Він відноситься, за словами Ч. Айтматова, до “людей працьовитою душі”. Це поняття для письменника настільки важливо, що в передмові до роману він пояснює: Проте я далекий від
Наскільки багатий його духовний світ, наскільки сконцентровано в ньому його час “.
Едигей – Один з тих зовні простих, непомітних і не помічають часто людей, на яких тримається світ. Він просто робить свою повсякденну роботу, але без цього все в країні зупинилося б. У самому справі, якщо б Едигей НЕ змітав в літню спеку пісок, а в зимову холоднечу сніг з дороги,
Він виражає думку про те, що будь-яка техніка не скасує і не замінить людину.
Едигей, “Людина працелюбною душі”, не може не відгукнутися на сльозу чужу дитину, не може не відгукнутися на горе інших народів, його не можуть не турбувати біди, що загрожують всьому людству. Людина, що зберігає у своїй пам’яті стародавню легенду про манкурти – рабі, насильно позбавленому пам’яті і вбив рідну матір, людина, стикався в сорокові роки з “кречетоглазимі” манкуртами, що змушували забувати минуле нібито в ім’я світлого майбутнього, не може не бачити подібних явищ в своєму часі: саме такий представлена в романі операція “Обруч”, прирікає планету Земля на глобальну ізоляцію. Едигей готовий вступити в бій з сучасними манкуртами, але за ними – потужність державної машини.
Це вона перетворила родове кладовище в космодром.
Відносини між цими двома образами – кладовищем і космодромом – дуже істотні у філософської концепції роману Ч. Айтматова.
Кладовище – Символ старовини і пам’яті про минуле, космодром – символ новизни і пориву в майбутнє. Але зі стартових майданчиків, влаштованих прямо на могилах забутих предків, зоряні кораблі не йдуть у майбутнє, з них лише злітають бойові ракети, призначені утворити навколо планети нове “шири”, непроникне кільце, яке буде перешкоджати можливим контактам між землянами і іншими цивілізаціями. Забуте минуле неминуче повторюється в майбутньому, а можливості технічного прогресу лише поглиблює наслідки такого повторення.
Роман Ч. Айтматова “І довше століття триває день…” пронизаний тривогою про долю сучасників, позбавлених історичної пам’яті. “Людство інтуїтивно розуміє, – сказав письменник в одному з інтерв’ю, – що настала пора нового тисячоліття, гряде нове століття. Ми намагаємося підвести якісь підсумки, осмислити, що було. І дуже важливо при цьому зрозуміти, що ж є вищий сенс всього нашого буття? .. Суть же в тому, щоб, увібравши в себе досвід минулого, жити свідомо, думаючи про майбутнє і дотримуючись принципів людського співжиття “.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)