Книг написано дуже багато й немає жодного людини у світі, хто прочитав би всі книги – це Історія й смаки кожної епохи. Деякі з них безнадійно втратили свою принадність, інші – актуальні й читаються з інтересом і сьогодні. Кожний письменник мріяв писати на століття, а от вийшло в нього чи ні, з’ясовується в наступних поколіннях. Я не можу сказати, що люблю якусь одну книгу
У мене їх багато, вони разноплановые, одні художні, інші пізнавальні. Наприклад, “Гра в бісер” Гессе відкрила мені зовсім інший світ, наповнений смаком до пізнання,
У романі “Майстер і Маргарита” я знаходжу сарказм і іронію, якими наповнений сам, любов, про яку мріє кожний. І ще – непередавану пушкінську ноту в діалозі Воланда й Левия Матвія: “Чому ж ви не візьмете його до себе, у світло? – Він не заслужив світла, він заслужив спокій”. Це перегукується
” Якщо сказати про заповітні імена, те це Честертон, Толкиен, Вудхауз. Я люблю не якісь окремі добутки цих авторів, а той погляд на життя, ту глибоку моральну й радісну філософію, на якій виросли їхні мири. Добрий казкар Толкиен, що завершує своїх “Хоронителів” трагічною істиною: “Я повинен загинути, щоб Хоббитания жила”.
Честертон, що знав, що теперішній социалий “так само нездатний украсти діаманти, як і єгипетські піраміди”, але це “людина, що вважає, що ваша власна сажа вам не належить”. Честертон все життя, як від чуми, що біг від слави й величі, але для історії ставший тим каменем, що будучи спочатку відкинуть зодчими, згодом устав у главу кута. Будхауз, кожним словом відданий своєї Великобританії й смертельно ображений нею.
Він виїхав у США, прожив там все життя, відмовившись приїхати навіть для того, щоб прийняти лицарський титул. Але в кожній його книзі – світле сонце англійської весни, улюблені простодушно-лукаві герої, що борються…
Ні, не з лиходіями, а із сумовитим, розважливим, холодним і бездушним “дорослим миром”. Вічні діти, як дядько Фред; який обожнює “марнувати радість і світло”. Юрій Олеша говорив, що вся історія літератури стоїть на одному полку
Це значить, що книги – не конкуренти один одному, вони – грані одного миру. Але в кожного є такий кристал, через який переломлюється все інше. У мене це Пушкін. Всі, до чого прагне розвиток людської душі й розуму, уже було сказано або намічене в його
Пушкін – це всеосяжна об’єктивність, мудрість, але при цьому зігріта серцем. Це найгостріший розум і найтонше поетичне почуття. Найбільше я люблю прозу Пушкіна, його публіцистику і його листи.
Смішно й Алл С о ч. Р У ніяково послу його читати деяких письменників, що приховують за багатослівністю вбогість думки й бідність почуттів. Я росту сам і росте моя бібліотека
Кожна прочитана мною книга займає покладене місце в моїх думках і душі. Я чесно не можу сказати, яка книга мною особливо улюблена. Всі настільки різноманітно, цікаво й захоплююче, що залишається побажати собі довгого життя, щоб довідатися й вивчити хоч крихітну частину миру
(2 votes, average: 3.50 out of 5)