Для кожної людини рідний дім – це місце, де можна відпочити від турбот, це захист від незгод, це відчуття підтримки близьких людей, їхнє тепле, ласкаве слово.
Слово, мова – це те, що нам дає можливість висловити свої почуття, думки. Наша мова – українська, тому що наша земля – Україна. Так вже сталося в історії нашої країни, що внаслідок русифікації, котра тривала кілька століть і в Росії, і в СРСР мова українська поступилася перед мовою російською. Ми всі розуміємо, що жити у себе вдома і говорити мовою сусіда – це неповага до своєї
Народ, який століттями відстоював свою незалежність і право на існування, не може втратити свою мову. Вона живе в піснях, переказах, легендах, в історії нашій і в сьогоденні. Є мови більш і менш розвинені, є мови, що своїм чарівним звучанням здобули світову славу, та наймиліша і найдорожча для людини її рідна мова. Як просто й разом із тим зворушливо писав про це Тарас Шевченко:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш, нічого,
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!..
Рідна мова найзрозуміліша і найближча,
Нам відомі імена Марка Вовчка, Лесі Українки, Івана Франка, Василя Стуса та багатьох інших письменників, які своєю творчістю виборювали право на існування цієї мови. Пройшовши тернистим шляхом випробувань, борючись з русифікацією, українська мова оживає в школах і дитячих садках, на телеекранах, на високому рівні державного спілкування. Плекають, пестять її наші поети і письменники. Черпаючи із народного джерела, вони дарують нам слово наше рідне.
Людина, яка забуває рідну мову, втрачає душу.
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тільки камінь має,-
Сказав поет Сидір Воробкевич. Рідна мова повертається в рідну домівку. Відроджуючи українську державність, ми хочемо, щоб наша мова сяяла в сузір’ї інших мов, щоб наша земля квітла в сузір’ї інших країн.
Мово моя українська –
Батьківська, материнська.
Рідна мені до болю,-
Дужий я із тобою.
(В. Бичко).
Хай же благословляє нас рідна мова на нові звитяги і відкриття, на чесні вчинки.