“У дні сумнівів, у дні тяжких роздумів про долі моєї батьківщини, ти один мені підтримка й опора, об велику, могутню, правдиву й вільну російську мову” – так писав у своєму знаменитому вірші в прозі “Російська Мова ” И. С. Тургенєв. І, напевно, кожний з нас, до якої би язикової групи не належав, може т же саме сказати про свою рідну мову. Але чи замислюємося ми над тим, яке чудесна спадщина дісталася нам від минулих століть? Адже мова – основа основ духовної культури, то чарівне знаряддя, за допомогою якого здійснюється зв’язок часів,
Мовлення – це дійсно великий, безцінний дарунок людству. Але це й велике, серйозне мистецтво. “Мовлення – дивно сильний засіб, але потрібно мати багато розуму, щоб користуватися ним”, затверджував Гегель. І його думка не раз підтверджували інші вчені, мислителі, письменники. Адже мало навчитися вимовляти звуки й слова, мало навіть навчитися складати їх у потрібно вміти бути почутим! Ми використаємо слова щодня, щогодини, іноді навіть щохвилини. Ми говоримо про щось із друзями, ми сперечаємося, відстоюємо власну думку, ділимося враженнями, ми виражаємо радість або розчарування,
Але ж цей дарунок посланий нам не випадково. І ми просто не маємо права розтрачувати його безцільно. Адже не випадково Л. Н. Толстой затверджував, що ” моральність людини видна в його відношенні до слова “. Якщо ми звикли говорити, не підтверджуючи свої слова справою, якщо за нашими словами не сховані серйозні думки, якщо наші слова “народжуються мовою “, а не в розумі, наше життя, наш внутрішній мир виявляться такі ж поверхневі й порожніми, як ці слова.
А якщо слов-це відбиття думок. почуттів, переконань, принципів, – це слово, як і сама людина, буде жити ввеках.
Варто задуматися: чому добутку багатьох великих письменників пережили своїх авторів і анітрошки не втратили своєї сили й свіжості, а деякі оповідання, романи, повісті, вірші не прожили й року й були назавжди забуті? Вся справа саме в тім змісті, у тих думках, які вкладені в слова, у внутрішньому світі самого письменника. Мова служить для спілкування, для збереження в пам’яті людей, у пам’яті цілого народу тих або інших історичних подій.
Мова допомагає нам міркувати про ті або інші явища життя. Убраний у поетичну форму, він піднімає настрій і надихає людей. І не обов’язково, щоб слова лягали на папір, – влучне, точне слово, фраза, пісня можуть продовжувати жити, передаючись із вуст у вуста. Адже поруч із книжковою, письмовою літературою здавна існує величезна усна література.
Велике багатство народних пісень – хорових, весільних, розбійницьких, обрядових, жартівних і т. д. У них звучить те невтримне молодецтво й сила, те глибокий сум, смуток, то радість, торжество, замилування. У них розкривається велика широта душі. Цілі розсипи мудрих прислів’їв, загадок, прислів’їв, казок, билин збереглися до наших днів з незапам’ятних часів. І вони будуть жити ще не одне сторіччя, служачи наставником, учителем життя, моральності, духовності народу.
Адже в цих добутках, як і в добутках письмової літератури, відбилися й розум, і історична пам’ять, і мрії багатьох поколінь. “Тисячоріччями створював народ це гнучке, пишне, невичерпне багатство, розумне, поетичне й трудове знаряддя свого національного життя, своєї думки, своїх почуттів, своїх надій, свого гніву, свого великого майбутнього”, – писав Л. Н. Толстой. Так давайте ж цінувати це багатство, давайте ставитися до нього дбайливо й тремтливо, боячись засмітити, знеособити, розгубити те, що дано нам понад, – наше мовлення, наша мова. І як призивав древній учений і мислитель Сенека:
“Нехай буде нашою вищою метою одне: говорити, як почуваємо, і жити, як говоримо”!
(2 votes, average: 2.50 out of 5)