Творчість письменника, кінорежисера і актора В. М. Шукшина привертає увагу гостротою постановки споконвічної проблеми про сенс життя, про неминущі духовні цінності людини – її моральні ідеали, честь, борг, совість. У його добутках одне із провідних місць займають долі людей незвичайних, зі складними характерами – “чудиков”, як він їх називає, що прагнуть осягти рухи власної душі, сенс життя. Такий головний герой оповідання “Чудик”.
Автор наполегливо підкреслює його чудакуватість, що відрізняє героя від інших, “правильних”
Створюється проблемна для героя ситуація: тайкома привласнити “папірець” або оголосити всім про знахідку і
Чудик повідомляє всім про свою знахідку. Хазяїна загублених грошей не виявилося, і їх вирішили покласти на видне місце на прилавку. Герой виходить із магазина в гарному настрої.
Він задоволений собою, тим, як це в нього легко, весело вийшло. Але отут виявляється, що знайдені гроші належали… йому самому: “Мій був той-то папірець! – голосно сказав Чудик. Совісність, незручність героя не дозволяють йому простягнути руку за проклятим папірцем, хоча він розуміє, що буде довго клясти себе за неуважність, що дома йому має бути пояснення із дружиною.
Показово, що автор і у власному оповіданні, і в мовленні Чудика називає купюру не інакше як “папірець”, тим самим підкреслюючи зневажливе до неї відношення.
У цьому на перший погляд незначному епізоді проявляється погляд Шукшина на одну з найважливіших проблем духовного життя людини – міщанське накопичення. Однак свого героя автор аж ніяк не ідеалізує. Ідеалізація суперечить самій суті творчості Шукшина, для якого вищою мірою художності було прагнення говорити про все просто і прямо. Чудик – людина неуважна (втрата грошей), може здатися невихованим (настирливе приставання з розмовами до незнайомих людей), досяг не самих більших висот грамотності й таке інше. Але всі перераховані недоліки героя представляються незначними в порівнянні з його “світлою душею” (одне зі своїх оповідань В. М. Шукшин так і назвав “Світлі душі”), А те, що спонукує його робити дивні вчинки мотиви позитивні, некорисливі, робить пробачною навіть чудакуватість, мниму або справжню. Характерним для творчості письменника є розкриття кращих моральних якостей персонажів у моменти важких випробувань, що випадають на їхню долю.
Автор ставить свого героя, людину добру і совісну, в умови, що вимагають всіх щиросердечних запасів добра й стійкості, щоб не зламатися, не зневіритися, бачачи, що ультрасучасна нахраписта погань нібито і є особа нашого часу, а совість і порядність нібито безнадійно застаріли. Незважаючи на свою “простоту”, Чудик міркує над проблемами, що хвилюють людство за всіх часів: у чому сенс життя?
Що є добро і зло? Хто в цьому житті “прав, хто розумніше?”. І всіма вчинками доводить, що прав він, а не ті, хто вважає його диваком, “чудиком”. Твори Василя Шукшина і їхні герої правдиві як у соціально-побутовому плані, так і в художньому. “Моральність – є правда” – так визначив свою головну заповідь сам письменник.
Заповідь ця жодного разу не була порушена в його творчості, він не йшов ні на які компроміси із власною совістю і говорив людям правду, якою би гіркою і важкою вона не була.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)