Вогонь слави в Кремлівській стіни на могилі Невідомого солдата… Символ вічності – вогонь і камінь… Піскарєвський цвинтар у Санкт-Петербурзі…
Мамаєв курган… Скільки їх, таких відомих і не занадто відомих пам’ятників на місцях минулої війни. Але вічним пам’ятником героїзму є не тільки залізо, мармур, граніт, але й книги про війну.
Тема Великої Вітчизняної війни зайняла одне із провідних місць у літературі післявоєнних років. І зараз вона продовжує бути актуальної. Багато письменників самі пройшли важкий солдатський
Ми бачимо генералів і рядових, розвідників і піхотних лейтенантів – всіх тих, хто в поті й крові, стиснувши зуби, ішов довгі версти й дні через війну до Великої Перемоги. І ми повинні любити й берегти світ заради того, щоб на нашій планеті
Велика Вітчизняна війна залишила глибокий слід в історії нашої держави. Випробування, що випали на частку народу, як би призупинили природний хід історії. Війна в який раз показала всю свою жорстокість, нелюдськість.
Російська Література не могла залишатися осторонь від подій, у яких вирішувалася доля країни. Російські письменники того часу брали активну участь у розгромі ворога. Силоміць свого таланта вони затверджували справедливість на землі.
Хотілося б звернутися до творів Бориса Васильєва, що дуже близький і дорогий мені.
Пройшла війна, пройшли жнива. Але біль волає до людей; Давайте, люди, ніколи Про це не забудемо. Він ставиться до тих письменникам, хто сам пройшов важкими дорогами війни, хто захищав рідну землю зі зброєю в руках.
Самі, на мій погляд, талановиті його добутки військової тематики – “У списках не значився” і “А зорі тут тихі…”. Тема людяності, людинолюбства, подвигу в добутках Б. Васильєва займає центральне місце. У повісті “А зорі тут тихі…” розповідається про старшину й підлеглих йому дівчат-зенітниць. П’ятьом з них на чолі зі старшиною доручили затримати ворожих диверсантів. У бої дівчини гинуть.
Ненависть до ворогів допомагає Васькову й героїням повісті зробити свій подвиг. У цій боротьбі ними керувало почуття людяності, що змушує боротися зі злом. Адже фашисти переступили закони людські й тим самим виявилися самі поза всякими законами.
Важко переживає старшина загибель дівчат. Вся його людська душа не може із цим упокоритися. Він думає про те, що обов’язково запитають із них, солдат, після війни: “Що ж ви, мужики, мамів наших від куль захистити не змогли? Зі смертю їх оженили?” І не знаходить відповіді.
Болить у Васькова серце за, те, що поклав він всіх п’ятьох дівчат. І в скорботі цього неосвіченого солдата – самий вищий людський подвиг. І читач почуває ненависть письменника до війни й біль за те ще, про що мало хто писав, – за перервані ниточки людських життів.
На мою думку, щомиті на війні – це вже подвиг. І Борис Васильєв своєю повістю тільки підтвердив це. Я б хотіла звернутися й до іншого добутку Б. Васильєва – “У списках не значився”. Це добуток про те, який шлях зрілості приходить за короткий строк оборони Брестської міцності дев’ятнадцятирічний лейтенант Микола Плужников. Письменник показує героїзм і внутрішню красу радянських воїнів.
Після перших трьох днів лютих боїв “дні й ночі оборони фортеці злилися в один-єдиний ланцюг вилазок і бомбувань, атак, обстрілів, блукань по підземеллях, коротких сутичок з ворогом і коротких, схожих на непритомності, хвилин забуття й постійного, виснажливого, не минаючого навіть у сні бажання пити”.
Коли німцям удалося ввірватися в міцність і “розірвати її оборону на окремі, ізольовані вогнища опору”, вони стали перетворювати міцність у руїни. Але вночі руїни оживали знову. “Пораненою, обпаленою, виснаженою спрагою й боями кістяки в лахміттях піднімалися з-під цегли, виповзали з підвалів і в штикових атаках знищували тих, хто ризикував залишитися на ніч. І німці боялися ночей”.
Подвиг – це не тільки велич і дух героїзму, але й велич моральності. Аморальна людина здатна на вчинок, бути може, рівний по силі свого впливу на навколишньому подвигу. Але цей “подвиг” виявляється або злочином, або зрадництвом, або ще чимсь гіршим.
У романі “У списках не значився” Микола Плужников довів, що його не можна злякати, зломити, зробити рабом. Він залишається людиною в будь-яких ситуаціях: і у відношенні з улюбленою жінкою, і під безперервним бомбуванням німців, і навіть по відношенню до свого ворога. А залишитися людиною в умовах війни – це і є теперішній героїзм.
Біль і гордість – ці почуття охоплюють читача, коли він заглиблюється в опис боїв, думає над думками героїв, представляє себе на їхньому місці. Багато, дуже багато подвигів зроблено у війну, але досить прочитати повісті й романи Бориса Васильєва, щоб почати розуміти джерела цього масового героїзму, які виходили з беззавітної любові до Батьківщини, з ненависті до зла, з високих моральних початків. Спасибі письменникові. І вічна слава героям!
(2 votes, average: 4.00 out of 5)