Цікаво, як живе літературний твір після смерті свого автора? Іноді цілком вигаданих героїв або ситуації ми починаємо зустрічати в житті, даючи їм узагальнені автором твору імена і назви. Багатьох таких персонажів знайшов у житті і дав їм безсмертя французький комедіограф Жан-Батіст Мольєр. Він був і драматургом, і актором, і засновником театрів.
Він створив жанр “високої комедії”, використавши найкращі традиції французької народної комедії та високі інтелектуальні досягнення свого часу. Звертаючись до сучасного собі глядача
Народжений у родині королівського шпалерника та майстра меблів Поклена, Мольєр здобув непогану освіту у коледжі в Клермоні, де і закохався у мистецтво театру. Тоді він організував свій перший театр, який назвав “Блискучим”. Та зірка цього театру згасла, бо він не міг запропонувати глядачеві нічого
Працюючи зі своїми акторами у провінційних французьких містечках, він побачив, що прості люди добре сприймають веселі фарси і комедійних персонажів, близьких до них самих. Так майбутній драматург дійшов ще одного, висновку: репертуар має бути веселим і доступним усім. Почавши писати комедії, Мольєр втілив у життя принципи, до яких дійшов сам.
Прості, доступні, веселі, цікаві комедії Мольєра подобалися і міщанам з паризьких околиць, і королю Людовіку XІV. Він досяг вищої слави і посад, писав свої твори для Королівського театру і грав у Пале-Роялі.
Один з героїв Мольєра, ім’я якого стало символом – Журден. Сьогодні це ім’я не треба пояснювати навіть школярам. Приводом для написання комедії “Міщанин-шляхтич” був наказ короля висміяти на сцені “турецьку церемонію”. Людовік був ображений байдужістю турецьких послів до пишного церемоніалу королівського двору.
Результатом і стала блискуча історія про заможного буржуа Журдена, охопленого маніакальним бажанням мати вигляд знатної особи. Це змушує Журдена вдягатися у недолуге вбрання, наймати лакеїв і вчителів, вчитися непотрібних речей. “Його фантазія – вдавати із себе галантного шляхтича – просто скарб для нас…” – каже учитель музики. Галантний стиль життя вимагає від старого і недоумкуватого Журдена робити те, до чого він і не здатен і не звик.
Жур – денова поведінка викликає веселий сміх і досі, та не кожен з глядачів у театрі чи читачів книги здатен подивитися після того на себе – очима великого драматурга.
Ось Журден навчається танцювати – що ж в тому поганого, скаже хтось. Та найголовнішим у будь-якому навчанні є мотив, з якого людина бере уроки. Добре, коли це бажання щось знати, та багатьох із тих, хто і сьогодні йде навчатися, знання взагалі не цікавлять. Хтось наймає вчителів і вивчає мови, танці чи музику лише задля того, щоб виглядати у очах сторонніх людей кращим, освіченішим, або ввійти у чиєсь коло, або мати від цього певний зиск. Так, знання потрібні у набутті професійного рівня, але саме ті, кого можна назвати Журденами, на отриманні диплому про освіту і зупиняються.
Певний час вони можуть працювати добре, бо все ж таки чогось навчились. Однак, якщо не поповнювати знання все життя – а Журдени навчаються тільки задля гарного вигляду – будеш завжди пасти задніх. Щоб не бути Журденом, треба навчатися щодня, розширювати свій кругозір, читати професійні і художні книжки, ходити до театру, слухати музику…
А ось ідеш вулицею і бачиш іще одного Журдена, таким, яким його зобразив Мольєр. “Я сьогодні убирався так, як убирається шляхетне панство, а мій кравець прислав мені такі вузькі шовкові панчохи, що я втратив був усяку надію їх одягнути…” Журден вдягає індійський халат, тому що кравець запевнив його, що він у ньому дуже елегантний. “Ви побачите, який я елегантний, елегантний з голови до п’ят…”, – каже Журден. Та саме бажання елегантності не замінює смаку, який виховується інтелектуальною роботою над собою. Тому так багато Журденів і сьогодні: тільки тепер серед предметів, які входять до поняття “елегантний прикид” входять дорогі авто та хутра, великі діаманти, важкі золоті ланцюги, “круті” мобільні телефони…
Та Журден внутрішньо пустий, він не знає навіть, як це носити, і коли. Такі ж і деякі сучасні Журдени… Жодний “прикид” не допоможе сховати пусті душу і мозок, невміння робити щось вправно і з блиском.
Мольєр протиставляє Журденовим думкам глибоке переконання Клеонта у тому, що “видавати себе за шляхтича тепер ніхто не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я… дивлюся на такі речі трохи інакше. Я вважаю, що будь-який обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з’являтися під чужим титулом перед товариством, видавати себе не за те, чим ми є насправді… я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке мені з народження не належить…”
А до чого ж тут турецький султан? Султан – це символ Журденової пихи. Він бажає віддати свою дочку заміж’не інакше, як за сина турецького султана!
Він здатний переступити через усе, навіть через почуття власної дочки – і ошуканий, бо ж її наречений Клеонт має просто перетворитися на султана, щоб догодити Журдену з його кумедними химерами.
Мольєр написав образ Журдена зі своїх сучасників – представників новонародженого класу буржуа, які щосили пнулися у “благородні”. Він навчав кожного зі своїх глядачів бути самими собою. Він говорив крізь століття до кожного з нас.
Бути, а не здаватися!
(2 votes, average: 3.00 out of 5)