Мольєр – (театральний псевдонім Жана-Батіста Поклена) класик французької драматургії

Мольєр – (театральний псевдонім Жана-Батіста Поклена) – класик французької драматургії, що створив “блискучі” комедії “Тартюф”, “Дон Жуан”, “Мізантроп”, “Скупий”, “Міщанин-шляхтич”, “Удаваний хворий” і спеціальну школу театрального мистецтва Франції епохи класицизму. Герої його творів, будучи носіями людських пороків, повно і точно відображали епоху, у якій жив і творив Мольєр. Святенництво, лицемірство, підозрілість, тупість, легкодумство, чванство, дворянська пиха і жадібність буржуа – все це

і багато чого іншого стало предметом критики, іронічної і гіркої, завжди глибокої і людської за суттю. Глибокий демократизм його п’єс, художня досконалість ідей зробили твори Жана Батіста найпопулярнішими в комедійному репертуарі світового мистецтва.

Протягом XІX століття у Французькій Академії було встановлено погруддя Мольєра з написом: “Для слави його нічого не потрібно, але для нашої слави він потрібний”. Не тільки п’єси, але й саме життя Мольєра стали предметом художнього осмислення. Михайло Булгаков створив біографічний роман “Життя пана де Мольєра”, у якому розповідає про життя цієї дивовижної

людини і про смерть великого актора.

Останньою п’єсою Жана Поклена стане п’єса “Удаваний хворий”, що висміює страх перед неминучою смертю. Глядачі, які були присутні на виставі 17 лютого 1673 р., стверджували, що ніколи ще Мольєр не грав так добре, як у той день, що став останнім у його житті.

Він закінчив життя так само, як і почав. Він жагуче любив театр і, організувавши невелику трупу, створив “Блискучий театр”. Перша спроба була невдалою, театр розпався, Мольєр разом зі своїми друзями вступає в трупу бродячих комедіантів і мандрує по Франції 13 років.

Це була дуже важка, але життєво важлива школа, в якій учився актор.

Талант драматурга відкрився в Мольєрі якось відразу. Сучасний репертуар не задовольняв глядача, потрібний був новий. Спочатку це були веселі, одноактні, відчайдушні фарси, а потім уже класицистичні комедії, де драматург, режисер і художній керівник – одна і та ж особа.

У 1658 році трупа Мольєра виступає в Парижі перед королівським двором. Молодий король Людовик XІV опікується драматургом. Французький глядач називає мольєрівську трупу “бру-га-га” за веселий сміх, що постійно супроводжує спектакль.

Але невтримна веселість зникає, коли на сцені з’являються “Тартюф” (п’єса була заборонена, а церква вимагала публічного спалення як п’єси, так і автора), “Мізантроп”, у якому філософські і моральні проблеми доведені до абсурду. За останні шість років Мольєр створює “буржуазні комедії”, однією з них є “Міщанин-шляхтич”.

Комедія написана з дотриманням правил класицизму. Єдине, що порушує автор: єдність дії. У комедії виведено три сюжетні лінії: Журден і Дорімена, Клеонт і Люсіль, Ковьєль і Ніколь. Ніколь – служниця в будинку Журдена – за нормативними правилами класицизму повинна була зображувати чесність, однак Мольєр наділяє її зовсім іншою якістю.

Разом із всіма персонажами вона обдурює “бідного багатія” Журдена.

Пан Журден, у якого водяться гроші, зажадав зрівнятися в усьому з панами з вищого світу. Він наймає вчителів, щоб стати розумнішим. Однак, як не намагається Журден уподібнитися аристократам в одязі, в манерах, у спробі завести коханку, – всякий раз він виглядає смішним і безглуздим. До речі, і французькій аристократії теж дісталося в комедії.

Граф Дорант і маркіза Дорімена ставляться до честолюбного Журдена, як до “дійної корови”. На перший погляд, безневинна п’єса, яка написана на прохання короля тільки для того, щоб висміяти турецького посла, перетворюється на суспільну комедію, де сучасні звичаї висміяні з такою легкістю, що навіть і не помічаєш, що глузуєш сам із себе. Уся комедія – низка смішних сцен: “навчання” Журдена, Журден і кравці, присвячення Журдена в “мамамуші”. У комедії, як прийнято, любовний сюжет (Клеонт і Люсіль – дочка Журдена) закінчується благополучно. Але єдиний персонаж, що не залишає глядача байдужим, – це наївний і старанний, смішний Журден.

Так, він єдиний, хто в комедії говорить про освіту, про знання, про необхідність учитися.

Мольєр написав одну з смішних п’єс, де вдосталь познущався з французької помпезності й буржуа, яке зароджувалося. Насмішник нажив ворогів. У документах про смерть значиться, що помер Жан-Батіст Поклен, шпалерник і придворний камердинер, але людство шанує шляхетну людину, талановитого актора і великого драматурга – Мольєра.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Мольєр – (театральний псевдонім Жана-Батіста Поклена) класик французької драматургії