“Сміх часто буває посередником
У справі відрізнених істини від обману”.
В. Г. Бєлінський
Новий художній напрям у літературі XVІІ ст. – класицизм – знову, як і попередники, доба бароко і Відродження, звертається до античності як до естетичного еталона. П’єса відомого комедіографа Мольєра “Міщанин шляхтич” стала втіленням рис класицизму (лат. classіcus – зразковий), якому притаманні нормативність правил, ієрархія жанрів (поділ на високі, середні, низькі), культ розуму, гармонійність форм.
Основою класицизму є раціоналізм,
У класицизмі, як літературному напрямі, в драматургії існувало правило трьох єдностей: дії (головна дія не повинна перериватися не пов’язаними з нею прямо подіями та епізодами), часу (події повинні завершуватися протягом однієї доби), місця (місце дії залишається незмінним).
На противагу бароко, якому характерні пишність і піднесеність стилю, представники класицизму подали сувору композицію, ясність і точність мови.
До низького жанру в ієрархії жанрів класицизму відноситься комедія (грецьк. komodіa: від komos – весела процесія
Комедія як жанр поділяється на комедію-балет, комедію ситуацій, комедію характерів, комедію масок тощо).
П’єса Мольєра “Міщанин-шляхтич” має риси комедії-балету, У якій поєднується слово, танець, пантоміма, музика, образотворче мистецтво, і риск комедії характерів, побудованій на викритті рис характеру, що викликають сміх.
Комедія “Міщанин-шляхтич” породжує безмежжя питань, серед яких і таке: які суспільні явища штовхнули Мольєра на створення цього епохального
Твору?
Мабуть, головною причиною написання комедії “Міщанин-шляхтич” стала життєва потреба суспільства в утвердженні в житті і мистецтві світлого розуму, логіки, суворого порядку і моральності.
До Мольєра найвідоміші письменники доби класицизму Корнель і Расін у своїх творах стверджували, що справжня людина в будь-якій ситуації чинитиме відповідно до вимог здорового глузду й обов’язку, хоч через це страждатимуть її почуття. На відміну від своїх попередників, Мольєр йде далі: він стверджує, що серце і розум мають бути в гармонії, тому й не тільки простофіля Журден висміюється в п’єсі, але й аморальний аристократ Дорант з холодним егоїстичним розумом.