Але в “Землі” зустрічаємося і з описом чисто містичних явищ. Якщо Домніка вірила пророцтвам ворожки, то тут письменниця відбила життєву правду, бо в темному народному середовищі забобони трималися міцно. Це бачила О. Кобилянська і в одному з листів казала, що “поважну і глибоку роль грає містицизм, сни, ворожки і т. д. в нашого мужика” ‘. Але й сама вона іноді впадає в містицизм, коли показує, що долю людини можуть провістити ворожки.
Так, на початку повісті, коли ще в сім’ї Івоніки не назріли конфлікти, а тільки було відомо, що
Виникає питання: чим і як пояснити той факт, що в повісті “Земля” О. Кобилянська іноді впадає в містицизм? У критичній літературі уже не раз відзначалося, що в “Землі” О. Кобилянська часто дивиться на світ очима селянина і з його погляду оцінює ті чи інші явища, що вона, подібно до Л. Толстого, зазнає на собі впливу ідеології патріархального селянства. Звичайно, можна проводити таку аналогію між творчістю обох цих письменників, однак ця аналогія не вичерпує суті питання.
Л. Толстой,
В О. Кобилянської бачимо інше: в автобіографічних листах 1921-1922 років вона писала: “У мене наклін до містики,- по моїй мамі й бабуні. А й батько клонився до того напряму” (ІІ, 566). Отже, справа не тільки в предметі зображення, але й у поглядах самої письменниці. Але тут же виникає й друге питання: чому О. Кобилянська до “Землі” ніде не впадала в містицизм, навіть тоді, коли писала про гуцулів, у середовищі яких забобони трималися куди міцніше, ніж у селян “в долах”?
Пояснення треба шукати в тих літературних впливах, яких зазнала авторка в час роботи над повістю “Земля”. На передньому плані стоїть бельгійський символіст М. Метерлінк. З його творами О. Кобилянська знайомиться в останніх роках XX ст. і захоплюється саме містичними драмами (“Принцеса Мален”, “Непрошена”, “Там всередині” тощо), філософськими трактатами “Мудрість і доля”, “Скарб покірливих” – останній часто цитує.
Можна навести чимало висловлювань письменниці про її захоплення творчістю Метерлінка, але обмежимося кількома. 30/1 1901 року пона пише П. Тодорову: “Метерлінк надто поважний і глибокий, і мені здається, що він задержиться дуже довго на поверхні літературного життя”. “Скарб покірливих” – цей символістичний маніфест, містичний твір Метерлінка,- для О. Кобилянської “…гарне і глибоке діло”1. Згодом (1921) вона розкриває, за що саме їй “подобався” Метерлінк: “З Морісом Метерлінком я надзвичайно симпатизую.
Він усе мені з душі ГОВОРИТЬ. Я йому вдячна за те, що він сказав”. І далі: “…Метерлінк так страшенно поєдинчо пише, і ціла філософія його може бути уміщена в кількох словах: “Чи зростає людина в тій мірі, в якій вона пізнає велич невідомого, що опановує її, або чи росте невідоме по відношенні до людини? Сьогодні, можна сказати, поняття долі відновлюється. Можливо, що й корисно йти його слідами” ‘.
Саме під впливом творчості М. Метерлінка, яка вже в кінці XІX ст. набрала всесвітнього розголосу, О. Коби-лянська при тлумаченні деяких психологічних моментів впадає в містику. В цьому одна із суперечностей її творчості.
Дуже важливу психологічну роль відіграють у повісті пейзажі. Змальовані вони в одних випадках багатобарвно і колоритно, в інших – однотонно, в залежності від того, яку функцію виконують. Гх зв’язок із загальною тональністю зображуваних подій, з розвитком почуттів персонажів відчувається дуже добре, починаючи з першої картини, якою відкривається повість. У першій частині цієї пейзажної картини, де описується місцевість і загальний вигляд села, що розкинулося поміж розлогими полями, письменниця виявляє тяжіння до яскравих барв, живописних контрастів світла й тіні. “Ліс творить зелений мур”; “тонкі ніжні берези… блистять, мов у срібло одягнені”; “стежки в’ються між золотистою пшеницею”; чпроміння сонця золотисто-червоне” тощо.
Цим яскравим барвам літньої природи протиставляються безбарвні хати постійних заробітчан, що мали “одностайний блідий вид рік-річно”. Лише панський двір “зі штивним чорно-білим “треном” виділяється в селі.
Ця пейзажна картина подана не тільки для ознайомлення з місцевістю, де відбуватиметься дія, вона розкриває соціальну основу відносин тогочасного села: “Ліс панський. Власність приватна”,- зразу ж каже письменниця. А далі, змалювавши за принципом протиставлення сільські хати і панський двір, О. Кобилянська за допомогою образів-персоніфікацій прагне викликати певний, стосовно характеру зображуваних трагічних подій, настрій у читача: На розлогій рівнині, каже авторка, “розбігаються думки свобідно… а горе, коли розсадить уже грудь людську до крайності,- гуляє й колишеться враз із пишним колоссям збіжжя навперейми…” (ІІ, 8).
(2 votes, average: 4.50 out of 5)