Мистецтво – це творче осмислення навколишнього світу талановитою людиною. Плоди цього осмислення належать не тільки його творцям, а всьому людству, що живе на планеті Земля. Безсмертні прекрасні утвори давньогрецьких скульпторів і архітекторів, флорентійських мозаїчних майстрів, Рафаеля й Мікеланджело…
Данте, Петрарки, Моцарта, Баха, Чайковського. Дух захоплює, коли намагаєшся розумом охопити всі, створеними геніями, збережене й продовжене їхніми нащадками й послідовниками. Зараз неможливо уявити собі, що наше життя не супроводжувало
Це утопія, який, на щастя, ніколи не призначено втілитися в життя. Де й коли б не жила людина, навіть на зорі свого розвитку, він намагався осмислити навколишній його мир, а виходить, прагнув зрозуміти й образно, дохідливо передати отримані знання наступним поколінням
Так з’явилися настінні малюнки в печерах – древніх становищах людини. І це породжено не тільки бажанням захистити своїх нащадків від пройдених уже предками помилок, а передача краси й гармонії миру, замилування перед доконаними утворами природи
Людство не тупцювало на місці, воно поступально рухалося вперед
Безсмертні утвори Рафаеля й Леонардо да Вінчі дотепер заворожують своєю досконалістю, пластикою й глибоким усвідомленням ролі людини у світі, де йому призначено пройти свій недовгий, але прекрасний, часом трагічний шлях
Росія не стала далекою провінцією мистецтва. Ще на зорі свого виникнення вона заявила голосно й сміло про своє право встати поруч із найбільшими творцями Європи: “Слово об полицю Игореве”, ікони й розписи Андрія Рубльова й Феофана Грека, собори Володимира, Києва й Москви. Ми не тільки пишаємося дивними пропорціями храму Покрова на Нерли й московським Покровським собором, більше відомим під ім’ям храму Василя Блаженного, але й свято шануємо імена творців, якщо вони залишилися в пам’яті народу, як це трапилося із зодчими Бармой і Постником.
Не тільки древні утвори залучають нашу увагу. Ми постійно зіштовхуємося із творами мистецтва в повсякденному житті. Відвідуючи музеї й виставочні зали, ми хочемо прилучитися до того прекрасного миру, що доступний спочатку тільки геніям, а потім іншим, учимося розуміти, бачити, усмоктувати в себе красу, що стала вже частиною й нашим звичайним життям
Мистецтво тим і прекрасно, що воно створюється вибраними, а належить мільйонам
Ми намагаємося зрозуміти створене майстрами, наближаємося до їхнього бачення миру. Чи не це головне призначення мистецтва? Воно призначено для вдосконалювання людини
Усім бути творцями неможливо, але намагатися проникнути в суть утвору генія, наблизитися до розуміння прекрасного – у наших силах. І чим частіше ми стаємо споглядальниками картин, архітектурних шедеврів, слухачами прекрасної музики, тим краще для нас і навколишніх
Мистецтво багатолике, вічно, але, на жаль, воно не може впливати на людей без їхньої волі, розумової напруги, певної роботи думки. Людина повинен захотіти навчитися бачити й розуміти прекрасне, тоді мистецтво буде благотворно впливати на нього, суспільство в цілому. Це, напевно, буде в майбутньому. А поки талановиті творці не повинні забувати, що їхні добутки здатні впливати на мільйони, і це може бути доброчинним або пагубним
В XX столітті зросла роль кіно, телебачення й відео. Вони стали головними кумирами молоді. І прекрасно, якщо цей добрий, гуманний початок, тобто щире мистецтво з віковими традиціями. Але якщо на наші екрани ступне пропаганда насильства, культу сили, зла, ми загинемо слідом за невдачливими героями цих одноденок-бойовиків
Я вірю, що все це тимчасове, минуще, незабаром люди зрозуміють це. Уже багато хто усвідомлюють, що жоден фільм не замінить спілкування із книгою, музикою, живописом
Мистецтво вічно й прекрасно, тому що несе красу й добро вмир.
Із древніх часів для оцінки величі слова використовувалися таємничі піднесені характеристики. Боги “отверзали вуста” своїм обранцям; пророки згадували про “вогненний камінь”; бджоли (божественні меліси) приносили мед на вуста сплячого Платона, музи вчили пісням Гесиода. Надалі з’явилися визначення дарунка творчості як божої милості, уродженого Дарунка, високого покликання.
Релігія, нації, суспільство, людство, ідеї й ідеали завжди мали своїх “апостолів”, які підтримували, звеличували, освячували їх. Вони писали й пишуть мемуари, памфлети, які найчастіше живуть набагато довше своїх творців і вчать життя інших людей
Слово – велика таємниця. Його магічна сила полягає в здатності викликати яскраві образи, переносити читача в інший світ. Завдяки слову перед нами з’являються предмети, люди, події далекі або зовсім не існуючі.
А близькі стають більше доступними, по-справжньому реальними, здобувають зовсім інше звучання, змушують звернути на себе увага. Що ж це за сила, що спонукує людину писати? Для письменника це найдужчий імпульс – прагнення виразити в слові всяке явище життя, і більше того, виразити самого себе. Він розкриває перед нами свій мир і разом з тим виражає почуття, думки, прагнення всіх тих, хто не вміє так яскраво висловитися сам.
Популярний американський письменник Эрскин Колдуэлл так говорив про це прагнення: “Я пишу тому, що бачив людей і речі, про які мені хочеться розповісти. Я навіть думаю, що зобов’язано про це розповісти”. Слово веде за собою народи, королів, саму історію, воно повертає до життя образи минулого, наповнюючи нашу пам’ять іменами людей, про які вже давно забулися
Слово є вираженням якогось образа, усього того, що не було замічено або усвідомлене дотепер. Воно наповнює дійсність новими яскравими фарбами, повнотою й багатством життя, воно насичує й розширює коло наших думок. Художньому образу не страшні ні час, ні поетична мода.
Образ існує в постійно мінливих плинах і напрямках літератури, проходить через всі Теми й сюжети, переміняючи мотиви й напрямки. Неможливо уявити собі творчість, що існує поза образами, що живе лише абстрактними поняттями
Людина іноді й сам не зауважує, як у ньому раптом пробуджуються письменницькі здатності. І тоді кожна людина, здавалося б, може стати творцем, поетом. Однак це не зовсім так. Багато хто здатні писати, охоплені суспільною, політичної, релігійної або іншою пристрастю. Але тільки один або кілька людей можуть перетворити свої пориви, турботи, почуття, надії в чудовий живий добуток. Тому що тільки окремі художники здатні відчути, скільки сили таїться в слові, і тільки вони знають, як цю силу зробити слухняної.
Для них творчість – справа всього життя, саме життя. Не випадково великий італійський поет Франческо Петрарка говорив: “Я перестану писати, коли перестану жити”. Схильність до самовисловлення властива всім людям, однак у письменника вона здобуває особливу силу. Прагнучи ввічнити те або інше явище, він створює теперішні, вічні цінності. І це не обов’язково глибока філософська концепція, важливе наукове відкриття, новаторська ідея-це може бути будь-яка фраза, будь-який рядок вірша, що запам’ятала якась мить дійсності
Страсті, прагнення, мрії, образи, побоювання – все те, чим живе кожна людина – здобувають у творчості особливе фарбування й силу. Звичайно, найбільш багат і яскравими стають утвори фантазії, де письменник перетворює мир, підкоряє його іншим законам, створює ту гармонію, про яку мріє все людство. Насыщенны також образи, що виражають щирий зміст людського буття, щиру його форму, часто зауважува_ не або не усвідомлювані в круговороті життя. Саме в таких образах багато хто вбачали “святість письменницької праці”.
Саме тому Шиллер з гордістю затверджував: “Поет – от єдина теперішня людина”. Нерідко відбувається вгадування, прочувствование явищ, з якими автор навіть не зіштовхувався, але які незримо в ньому існують. Так Гете затверджував, що в теперішнього творця вроджене знання миру й що йому зайвий особистий досвід, щоб упоратися з кожним поставленим собі завданням. Він також визнавався: “Я звик перетворювати в образи, у поезію все, що мене радує, засмучує, мучить.
Всі мої добутки – фрагменти однієї великої сповіді”.
Творчий процес охоплює всі віки й народи, він постійно міняється, удосконалюється, але завжди залишається високим мистецтвом під пером теперішнього майстра. Замолоду, коли найбільш повні почуття й зачарування миром, народжуються великі зразки поезії. Проза ж не задовольняється лише захватами й метафорами. Вона вимагає зрілого проникнення в глиб життєвих явищ, значного запасу знань
Слово – це велика сила. Увічнене в утворах великих письменників і поетів, воно знаходить могутню владу над думками й мріями людей. І границь цієї влади не можна виміряти. Слово панує над часом і простором, над країнами й континентами – над усім миром
(2 votes, average: 3.50 out of 5)