ПОЛЬ ВЕРЛЕН (1844-1896)
“МИСТЕЦТВО ПОЕТИЧНЕ”
Вірш “Мистецтво поетичне” П. Верлен написав у 1874 p., коли Франція відзначала двохсотріччя створення “Мистецтва поетичного ” Н. Буало. Традиції мистецтва класицизму з його жорсткими вимогами нормативності були у французькій поезії надзвичайно міцними.
Поети мали використовувати певну кількість складів у рядку та впорядковувати рими, узгоджувати мову з розміром, а словосполучення чи зв’язну частину речення не можна було, скажімо, розривати між рядками тощо. Ці правила сформулював
Маніфестом цієї нової поезії став вірш “Мистецтво поетичне”, уперше надрукований у збірці “Колишнє і недавнє”, у розділі “Колишнє” (1882). Його присвячено Шарлю Морісу, літературному критику, який спочатку виступав проти модерністських явищ у поезії, а потім став їх палким прихильником і великим шанувальником творчості Поля Верлена.
У мистецькому контексті
До того ж і формування мистецького таланту Дебюссі відбувалося під значним впливом поетів-символістів. Він віддавав перевагу гармонії над мелодією, вважаючи головними в музичному творі нюанси звучання, що мали виражати відтінки почуттів, відчуттів і вражень.
Протягом 1881-1891 pp. Клод Дебюссі створив низку вокальних мініатюр на вірші Поля Верлена, серед яких і цикл “Забуті арієти”, що складається з шести музичних інтерпретацій віршів Верлена зі збірки “Романси без слів”, зокрема й поезії “Так тихо серце плаче…”.
У своєму мистецькому маніфесті Верлен виступає за нове бачення призначення поезії. Якщо раніше поет мав змалювати чи розповісти про предмети, явища чи стан душі, то Верлен хоче передати враження від предмета чи явища, висловити почуття та невловимі настрої, навіявши так певні емоції й читачам, розказати про невимовне:
Так музики ж всякчас і знов!
Щоб вірш твій завше був крилатий,
Щоб душу поривав – шукати
Нову блакить, нову любов,
Щоб мчав, де далеч непохмура,
Де чари діє вітерець,
Де пахне м’ята і чебрець…
Ніколя Буало, звертаючись до поетів, вимагав від них чіткості та ясності:
Ви вчіться мислити, тоді уже писать.
Що справу ми собі здаємо виразніше,
То й наше твориво складається ясніше.
Рука не зрадить нас, як певна голова,
І легко ми тоді знаходимо слова.
Закони язика ви майте за священні,
Хоч би в найвищому писалося натхненні.
І мелодійністю не знадити мене,
Як бачу слово я невірне чи чудне…
Поль Верлен таку позицію не сприймає:
Не клопочись добором слів,
Які б в рядку без вад бриніли,
Бо наймиліший спів – сп’янілий:
Він невиразне й точне сплів,
В цім – любий погляд з-під вуалю,
В нім – золоте тремтіння дня
І зірок осіння метушня
На небі, скутому печаллю.
Більше того, Верлен навіть закликає “хребет риториці скрутити”, виступаючи проти будь-якого добре продуманого красномовства, майстерності, а то й віртуозності в уживанні різноманітних сталих мовних конструкцій. Він наполягає на природній музичності вірша, недомовленості, натяках і відтінках, бо лише вони можуть з’єднати непоєднуване – “сурму й флейту, мрію й сон”. Верлен проти надмірної приземленості поезії, адже від цього “плач в очах блакиті”.
Що може означати ця метафора? Це, за Верленом, теж неважливо, адже вона звернена не до розуму, а до почуттів читача, тож пробуджує в його уяві неймовірну кількість різноманітних картин і символів. А саме це і є завданням справжньої поезії, якій протистоїть… література, тобто поезія, що має бодай натяк на якийсь розгорнутий сюжет.
А ось до неї поет стави ться дещо іронічно…
Оксана Забужко
Ars poetica. “Подражаніє” П. Верлену
De la musique avant toute chose?
Ox, знаю, чула, не учіть:
Крізь торохтючий гравій прози
Зненацька скрипка прозвучить!
Отак прохопиться – мов скрикне, –
А ти, рвонувшись, на льоту
Накинеш тканку слів на скрипку
(Так прикривають наготу)!
Чи вдержати сніжинку в жмені?
Чи, до невловности прудка,
Ота стихія безіменна –
Набуде обрисів рядка?..
Та крізь одне неточне слово
(Так крізь шпарину дощ тече,
Крізь розпірку – мука в мішкові) –
Проллється, вислизне, втече!
Так випаровується сила,
Що била – козирем у масть! –
З страшного “Требника” Могили,
З рядків “Макбетівських” відьмацтв,
Так чахнуть мертвих голоси,
Так починається халтура…
Ти слуху в Господа проси!
…А решта все – література.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)