Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтераповітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець йде на роботу. Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі.
Так минули
На цей час припадають його перші спроби літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частину зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів згодом опублікував його брат Іван Білик у збірниках “Народные южнорусские сказки” (1869, 1870) та “Чумацкие народные песни” (1874).
З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар’єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов’язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника).
Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою П. Рудченка. Уриваючи час від відпочинку, просиджуючи вечори за письмовим столом, він з натхненням віддається улюбленим заняттям. Перші його твори (вірш “Україні” та оповідання “Лихий попутав”), підписані прибраним ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі “Правда” в 1872 році.
Попри те, що в 1870 – 1880-х роках письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, в зв’язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкувались переважно за кордоном і в Наддніпрянській Україні, тому були майже невідомі широким колам читачів.
Так, 1874 року в журналі “Правда” побачили світ нарис “Подоріжжя од Полтави до Гадячого” та оповідання “П’яниця”, а в1877 році в Женеві з’являється повість “Лихі люди”. Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” і подано до цензури, але в зв’язку з так званим Емським указом1876 року в Росії цей твір не був опублікований і теж вперше з’являється в Женеві у 1880 році.
Тільки в середині 1880-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху “Рада”, який видавав Михайло Старицький у 1883 – 1884 pp., публікуються перші дві частини роману “Повія” та два оповідання з циклу “Як ведеться, так і живеться”. 1886 року в Києві виходять збірник творів письменника “Збираниця з рідного поля” та комедія “Перемудрив”. Одночасно Мирний продовжує виступати і в західноукраїнських збірниках та журналах, де друкуються такі його твори, як “Лови”, “Казка про Правду та Кривду”, “Лимерівна”, переспів “дума про військо Ігореве”.
Літературні інтереси Панаса Мирного тісно поєднувалися з його громадською діяльністю. Ще за молодих років він був зв’язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка “Унія”, який був утворений у Полтаві; під час обшуку в нього були знайдені заборонені політичні видання.
Підтримував Панас Мирний тісні зв’язки з багатьма діячами української культури – Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком. Як член комісії міської думи він бере активну участь у спорудженні пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві.
Особливо посилюється громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в період першої російської революції. Він виступає з відозвами, в яких закликає до боротьби за свободу й рівноправність жінок. Співпрацює з журналом “Рідний край”, який 1905 року почав видаватися в Полтаві.
У ряді своїх творів (“до сучасної музи”, “Сон”, “до братів-засланців”) відгукується на революційні події.
Коли 1914 року було заборонено вшанування пам’яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення діями російської влади. Не дивно, що в 1915 р. поліція розшукує “політично підозрілу особу” Панаса Мирного.
Через те, що письменник, не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів та й для офіційних властей була таємницею. Та справа ще й в тому, що Панас Мирний, як людина виняткової скромності, вважав, що треба дбати не за популярність своєї особи, а за працю на користь народові.
Після встановлення Радянської влади в Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ.
Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року. Поховано його в Полтаві.
У 1925 р. в Полтаві 3-ю Кобищанську вулицю було перейменовано на Вулицю Панаса Мирного. Згідно з постановою уряду Української РСР в будинку, де з 1903 року жив письменник, в 1940 році утворено літературно-меморіальний музей. У 1951 році в Полтаві було відкрито пам’ятник письменникові.
7 квітня 1999 році з нагоди 150-ї річниці від дня народження письменника Полтавською обласною радою засновано щорічну обласну премію імені Панаса Мирного за пропозицією Полтавського літературно-меморіального музею Панаса Мирного. Премія присуджується за кращі здобутки, які утверджують гуманістичні й національні ідеали, ідеї незалежності України, духовні цінності українського народу та є вагомим внеском у національно-культурне відродження Української держави у таких номінаціях:
Література, літературознавство; Мистецтво; Народна творчість, народні ремесла; Журналістика, публіцистика; Благодійна та громадська діяльність (без вручення грошової винагороди).
Дата вручення премії – 13 травня (щороку), у день народження Панаса Мирного.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)