Була на те воля промислу, щоб незбагненна сліпота впала на очі багатьох. Будь та не мертва душі, а живі душі. Немає інших дверей, крім зазначеної Ісусом Христом, і всяк, пролазь інакше, є той і розбійник. Н. В. Гоголь Може здатися на перший погляд, що ця тема відкриває перед людиною безмежні можливості.
Ще б! Адже океан книг, і завжди найдеться така, над якою можна поразмышлять. Звичайно, найдеться
Тільки мені здається, якщо доводиться шукати, то коло книг різко звужується. Не так уже й багато таких, над якими хочеться міркувати від душі, а не
Так трапилося й із мною. Довгий час Гоголь був для читачів (до них я зараховую й себе) лише автором “Ревізора” і “Мертвих душ”. Нехай найбільшим майстром слова, геніальним, а на мою думку, самим геніальним художником у російській літературі, проте, книга, який він надавав особливого значення, книга, що він уважав кращим і найважливішим утвором своїм, залишалася невідомої широкому колу читачів.
Я говорю про “Обрані місця з переписки із друзями”.
“Мені хотілося хоча
Ні, звичайно.
Це висока вимогливість художника до всякого утвору своєму. Задуми створення подібного добутку виникли в Гоголя задовго до появи книги. Гоголь припускав, що вона з’явиться подією в суспільному житті Росії. Але книга, коли вийшла у світло, викликала багато безсторонніх відгуків
У відомому листі Бєлінського до Гоголя говориться про те, що якби не стояла за назвою прізвище автора, те й у голову б не прийшло, що “Переписка” вийшла з-під пера автора “Ревізора” і “Мертвих душ”. От це й був перший поштовх моїм мозкам. Що вуж такого незвичайного в цій книзі Гоголя? Невже він змінив своєму таланту вдумливого прозорливого художника?
Адже ” Бєлінський-Те авторитет”?!
Але тоді, в 9 класі, я так і не зібралася “дійти до самої суті”. І от тільки зовсім недавно, готуючись до семінару, я повернулася до Гоголя. Тепер я знаю: не повернутися до нього було просто неможливо. “Співвітчизники, я вас любив: любив тою любов’ю, що не висловлюють… в ім’я цієї любові прошу вас вислухати серцем мою “Прощальну повість” …
Вона вилилася сама собою з душі…” Ці слова із заповіту звернені адже й до мене теж. Хто Гоголь у цій книзі? Критик?
Публіцист?
Безсумнівно. Але багато чого в ній носить науковий характер, досліджується не тільки Література, але й Історія, географія, мистецтво, побут. “Що ж це за жанр?” – запитаєте ви. Я б сказала, що під епістолярний жанр тут стилізована публіцистична пристрасність у сполученні з високою художністю. А кращими назвала б, у першу чергу, ті листи, які були вилучені із книги Гоголя і які до Бєлінського, як з’ясувалося, і не дійшли: “Потрібно любити Росію”, “Потрібно проездиться по Росії”, “Що таке губернаторша”, “Страхи й жахи Росії”, “Занимающему важливе місце”.
Виправлення, перекручування, викреслювання в інших главах привели до того, що авторська воля настільки була перекручена, що, по вираженню самого Гоголя, “на місце всієї книги був випущений лише один її клаптик”.
Так було в XIX столітті, а в XX, у нашім оптимістичному міражі, такі книги були не потрібні зовсім. Авторитет Бєлінського зручно довершив справу. І проте… “Небесна милість Божия відвела від мене руку смерті”, – писав Гоголь. Можливо, вона й тепер повернула нам його “Прощальну повість”.
Мені у всякому разі – так! От вона – лежить поруч. Книга побудована Гоголем у вигляді невеликих главок, кожна з яких має назву і являє собою лист або фрагмент листа до одному із друзів Гоголя. Теми листів – самі різні.
Він пише про літературу й про мистецтво, про державний уклад Росії, про християнство на Русі й про місце Росії серед інших держав. Всі питання вирішуються їм у релігійно-моральному контексті
Кращим традиціям святоотеческой літератури треба Гоголь, все саме коштовне з її увібрала в себе його духовна проза. Владимир Воропаев, довгий час занимающийся дослідженням творчості Гоголя, відзначає, що до цієї пори не зробив на рівні, що долженствует, тобто з обліком святоотеческих традицій і філософської лірики XVIII – XIX вв., розбір гоголівської духовної прози. Все интересно в книзі, навіть незвичне нашому юшку “богошукання”. Не сприймаються листи як повчання, ні, нічого не хоче нав’язати нам Гоголь, тільки радить ненав’язливо: задумайтеся, придивитеся, огляньтеся. І звичайно, центр, осередок його думки – Росія
И листа про неї викликають у мене тугу й скорботу. Пройшло стільки років, а причини цього ті ж. “Усе пересварилися: дворяни в нас між собою, як кішки із собаками. Навіть чесні й добрі люди між собою в розладі; тільки між шахраями бачиться щось схоже на дружбу й з’єднання в той час, коли кого-небудь із них стали переслідувати”, – так писав Гоголь, так воно й зараз.
У чому ж наш порятунок?
Лише в любові до Росії бачить він шлях порятунку душі людської. Пише Гоголь: “…не полюбивши Росії, не полюбити вам своїх братів, а не полюбивши своїх братів, не зайнятися вам любов’ю до Бога, а не зайнявшись любов’ю до Бога, не врятуватися вам”. З міркуваннями про місце, про шлях Росії зустрічалися ми вже в ліричних відступах в “Мертвих душах”. Тепер же в главі “Світла неділя” ми читаємо: ” чиКраще ми інших народів?
Чи ближче життям до Христу, чим вони? Нікого ми не краще, а життя ще неустроенней і беспорядочней всіх їх… Гірше всіх інших”, – от що ми повинні говорити осебе.
Але є в нашій природі те, що нам пророкує це. Уже саме безладдя наше нам це пророкує. Ми ще розтоплений метал, що не відлився у свою національну форму…” Прав Гоголь.
Спроба знайти штучну форму, спільність, іменовану “радянським народом”, не привела людей ксчастью.
Форма ця тепер знищена, виходить, перспектива залишається. Велика в Гоголя віра в Росію, у народ росіянин, у могутність його й велич. Виходить, що він вірить і в мене, і в моїх однокласників.
Можливо, я зловживаю цитуванням, але от ці слова Гоголя є й у моєму щоденнику: “Ні, якщо ви дійсно полюбите Росію, ви будете рватися служити їй; не в губернатори, але в капітан-справники підете, – останнє місце, яке не відшукається в ній, візьмете, воліючи одну крупицю діяльності на ньому всього вашого нинішнього бездіяльного й дозвільного життя”.
Яким же стане моє поприще? Де я зможу знайти себе? Як не розмінятися на дріб’язку?
Господи, скільки ж питань навкруги. А Гоголь мріє про ризу ченця, але піти в монастир не має поки можливості!
“Монастир вам – Росія”, – пише він другові своєму графові Толстому. Знає Гоголь, що Богом дані йому великі здатності, розум і добро щиросердечне, і не має він права піти в обитель перш, ніж роздасть скарбу душі своєї. А всі щиросердечні скарби не роздаси – чим більше віддає велика душа, тим повніше стає. Величезним був все-таки вплив книги Гоголя на російську літературу.
К. Мочульский у книзі “Духовний мир Гоголя” писав: “У моральній області Гоголь був геніально обдарований, йому було призначено круто повернути всю російську літературу від естетики до релігії, зрушити її зі шляхи Пушкіна на шлях Достоєвського”.
Л. Толстой, спочатку різко що не прийняв “Переписку”, згодом говорив по її приводу: “Я всіма силами намагаюся як новину сказати те, що сказав Гоголь”, – а сам Гоголь назвав свою книгу “сповіддю людини, що провів кілька років усередині себе”. Якби кожний провів усередині себе кілька років!.. Книга, писана півтора століття назад, як не можна більше сучасна й своєчасна зараз. “Велико незнанье Росії посередині Росії…” – пише Гоголь
Як він правий! Досить оглянутися – і стануть перед поглядом твоїм такі жахи, які, якби хотів зобразити навмисно, – не уявив би. Читання “Вибраних місць”… – читання серйозному й важке; непідготовленому читачеві з ним не впоратися. Це величезна робота душі й розуму, але робота потрібна, цікава, для мене у всякому випадку
Теми, що зачіпає Гоголь, – вічні теми, а тому не можуть вони бути неактуальними. Тому що незалежно від того, чи йде XIX або XX в., головною справою життя людини повинна бути його душу. Пам’ятається, Блок сказав, що “людині досить бібліотеки в сто книг, але ці книги потрібно збирати все життя”. Книга Гоголя “Обрані місця…” для мене як дієприкметник
Вона буде в першій десятці!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)