Я вважаю, що серед красивого існує найкрасивіше, як серед веселого – найвеселіше. Усі мистецькі твори є гармонійними й прекрасними, кожен з них тішить око. Але коли я бачу картину Левітана “Над вічним спокоєм”, серце моє завмирає.
Перед нами – прадавня Русь. Уся вона, здається, сконцентрована тут. Церква на кручі. Спокійні води.
Безмежний обрій. Художник малював картину з якоїсь високої точки. Власне, лише так можна було зобразити цей величний пейзаж.
Тут народжуються мрії, тут поволі зупиняється плин часу. На картині немає
Я вважаю, що улюблений твір мистецтва дуже точно характеризує людину. Одному подобаються пейзажі веселі, іншому – сумні. Один радіє сонечку, інший насолоджується глибокою тишею вечора. Власне, мені інколи потрібно відпочити від усіх, хто мене звичайно оточує.
У такі години я нерідко беру в руки книжку з репродукціями картин Левітана, розгортаю її на сторінці, де ніколи не скінчиться вічний спокій, і тихо сідаю в крісло. Думки мої починають текти рівніше і спокійніше, а фантазія несе мене до далекої півночі.
Я мрію здійснити подорож російською північчю, де, здається, ще чути сплески варязьких весел. Було б просто чудово відчути ту єдину точку на мапі, звідки Левітану вдалося побачити чудо з чудес – місце спокою і роздумів. Місце, де міцнішає серце, а душа набирається сили.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)