Це Арнольд Шварценеггер. Напевно така заява дуже старомодно – культ Голливуда скінчився років десять тому назад, і діти українських степів уже не мріють хоча б одним оком подивитися на Каліфорнію, країну посмішок і апельсинів. Удома цікавіше. І, напевно, зовсім не патріотично називати улюбленим актором американця австрійського походження, коли Історія вітчизняних кіно й театру знає багатьох, більше талановитих, чим старий Шварц.
До того ж фільми я із задоволенням дивлюся росіяни, слухаю “Арію” і Кипелова, найкращим артистом всіх
Багатомільйонні бюджети й професійна реклама не можуть приховати головне: сюжети й амплуа акторів не мінялися вже більше двадцяти років – і в країні виросло покоління, що і не знає, що кіно може бути іншим. А блокбастеры не вносять нічого нового й найбільше нагадують почесний кортеж на пишних похоронах. Так, легко
Можна вихваляти й сучасне російське кіно, тим більше, що воно розвивається швидше будь-якого бройлера й буде розвиватися тими ж темпами ще років двадцять. Легко вихваляти сучасна доля – добутку його флагманів завершені. Але про кожне із цих людей – від режисерів до клипмейкеров – можна сказати, що вони виявилися “у потрібнім місці в потрібний час”, тобто серед однодумців. Разом легше бити батька й переборювати вершини, чим одному. Не набагато, але легше.
Тому мій улюблений актор – австрієць-емігрант, що не пішов легчайший шляхом асиміляції, не змінив прізвище, не зробив, хоча й міг, кар’єру в самих примітивних серіалах завдяки найвідомішому з говардовских персонажів, Конану-Варварові).
Той, що зумів самотужки пробити целулоїдну стінку й примусити декого із глядачів подавитися попкорном – тому, що через незвичні, людські почуття раптом здавило горло. Тих, чия душа ще не зовсім заросла салом, хоча ока й звикли до стандартних жахів і струмків крові з кукурудзяної карамелі
(2 votes, average: 5.00 out of 5)