У IX столітті було введено християнство в слов’янських землях. Віра в єдиного Бога і його сина Ісуса Христа перетворила слов’янську міфологію на казку зі щасливим кінцем. Верховні божества забулися, а в народній пам’яті залишилися уявлення про домовиків, відьом, мавок, лісовиків, водяників тощо.
Наші давні предки вірили в те, що весь світ заповнений богами, що вся Природа жива і наповнена різними чудесами. Найголовнішими були боги, які всім керували, за ними йшли нижчі демони, які служили старшим богам. До наших днів зберігся міф про
Велес украв воду, людей, худобу, а потім і жінку Перуна. Бог грому розгнівався і намагався блискавкою вбити диявола. Але хитрий Велес перетворювався на людину чи тварину і ховався від розплати.
Він тікав від грому і блискавки і там, де д’явол лягав, з’являлися пагорби, де кашляв – там виростала гора, а де скакав – цім з’являлося пасмо високих гір. Але ніщо не могло сховати Велеса від гніву Перуна, який стрілами розколює каміння.
Громовержець убив свого ворога, посік його
Перун – син прабога Неба. Його зброя – це стріли, веселка – щит, а Хмари – кучері і борода. Грім наші пращури сприймали як слово боже, вітри – як його дихання.
Громовержець дав людям вогонь, посилав дощі на поля. Давні слов’яни вважали Перуна богом морів, річок, вітрів, бур. Усе в світі було підвладне йому.
Але з часом у свідомості людей імена, які раніше давали верховному божеству, стали іменами окремих богів: Перун – бог грому і блискавки, і нарожич – бог вогню, Морський цар – бог води, Стрибог – бог вітру, Даж-бог – бог сонця.
На жаль, міфи наших предків збереглися в народній пам’яті лише в небагатьох піснях та казках, за якими важко їх повністю відтворити. Але ми маємо знати, що і слов’янські народи були творцями міфів, які поетично, образно величали створення світу і явища природи.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)