Навчання Яна Гуса вплинули на Мартіна Лютера (1483 – 1546), що у загальному розумінні не був філософом і мислителем. Але він став німецьким реформатором, більше того, засновником німецького протестантизму. Його батьки походили з тюрингенских податних селян.
Батьки зверталися з ним дуже суворо й тримали його в строгості, що доходить до залякування. Він пішов від них у монастир августинцев, відомий особливою строгістю уставу, у липні 1505 року, розчарувавшись у можливостях практичного успіху. Але що б не робив Лютер, свідомість богооставленности
Його долали приступи меланхолії. Зненацька для себе він виявив нове значення давно відомих текстів, що привело й “перевороту” у свідомості Лютера розуміння проблеми виправдання й порятунки
У ті часи ходила приказка : “Церквою прощаються всі гріхи, крім одного – відсутність грошей”. Лютер оприлюднив свої історичні 95 Тез, спрямовані проти торгівлі індульгенціями у Виттенберге 31 жовтня 1517 року. Ця дата вважається початком реформаторського руху. Основний мотив “Тез” – мотив внутрішнього каяття й розтрощення, протиставлюваного всякого роду зовнішньої активності, будь-яким
Центральна думка “Тез” полягає в наступному : Христову Євангелію ідея спокутних пожертвувань глибоко далека; Бог Євангелія не жадає від согрешившего людини нічого, крім щирого розкаяння у вчиненому. Викриття схованого неблагочестя церкви на чолі з татом перед богом привело на сторону Лютера всіх незадоволених володарюванням розбещеного Рима. Лютер не визнає посередників між богом і людиною, вона відкидає церковну ієрархію разом з татом.
Перші теологічні Твори Лютер написав в 1515 -1516 роках. З 1518 РОКУ Рим розгорнув інквізиційний процес проти Лютера, він був відлучений від церкви
Лютер відкинув більшість таїнств, святих і ангелів, культ Богородиці, поклоніння іконам і святим мощам. Всі шляхи порятунку – тільки в особистій вірі людини. Затверджуючи незаперечність авторитету Писання, Лютер наполягав на праві кожного віруючі мати власне розуміння віри й моралі, на волі совісті, сам перевів його на німецьку мову.
Уже в 1519 році Лютер відмовився від середньовічного подання про текст Писання як про таємничий шифр, що не може бути зрозумілий без знання сталого церковного тлумачення. Біблія відкрита для кожного, і жодна її інтерпретація не може бути визнана єретичної, якщо вона не спростована очевидними розумними доводами
У серпні – листопаді 1520 року виходять у світло публікації Лютера, що склали свого роду реформаторську теологію : “До християнського дворянства німецьких націй…”, “Про вавилонський полон церкви” і “Про волю християнина”. У них намічена програма корінного перетворення церковної організації й “знайдені формули повного морально – релігійного розмежування з папством”. Лютер повідомляє війну церковно – феодальному централізму
15-16 століття – час кризи схоластики й зростаючого невдоволення нею з боку гуманістів і піонерів природознавства. Про своє відношення до схоластики Лютер заявив улітку 1517 року й торкається цієї Теми у своєму програмному творі “Гейдельбергская диспутация” (1518).
Бог, у його розумінні, визначається як річ непізнавана, абсолютно трансцендентна стосовно здатності раціонального осмислення миру. Будь-яку спробу досліджувати, що є бог, або хоча б доводити, що він є, реформатор уважає марної й помилкової. Бог лише настільки відомий людині, наскільки сам побажав відкритися йому через Писання. Те, що в Писанні зрозуміло, треба зрозуміти; те, що не зрозуміло, варто прийняти на віру, памятуя, сто бог не брехливий.
Віра й розуміння – єдині способи відносини людини ктворцу.
Лютер відірвав віру від розуму, але одночасно відкидав сверхразумние, екстраординарні здатності, що забезпечують злиття з божеством. Як було згадано раніше, у Лютера пізнання бога, який він у собі й для себе, одержала зміст абсолютно непосильного завдання, а застосування розуму для її рішення – ірраціональне (звабне) дія. Реформатор наполягав на категоричній непримиренності віри до розуму, що обгрунтовує віру й на категоричній непримиренності розуму до віри, що намагається орієнтувати розум у його мирському дослідженні.
Область, де розум компетентний – мир і мирське – те, що існуюча загальна релігійна свідомість означала як посюстороннее (на відміну від потойбічного) і як створене, тимчасове, обумовлене на відміну від що творить, вічного, абсолютного. Розум повинен мати справу з тим, що нижче нас, а не над нами. Для Лютера бог скоріше безособовий нерухомий двигун Аристотеля або мироправитель євреїв, але ніяк не розп’ятий Христос
Однак, відношення до Аристотеля як до символу схоластики виражено в основному гаслі пропонованої Лютером університетської реформи – “Боротьба проти аристотелизма”. В 1520 – 1522 роках вона була на ділі проведена у Виттенберге при активній участі Лютера. З університетського курсу були виключені аристотелевская фізика, психологія й метафізика.
Логіка, риторика збереглися для тих, хто готувався до ступеня магістра. Реформатор сподівався, що відлучивши схоластикові від університетів, він зробить їхнім центром необмеженого вивчення вільних мистецтв, практично корисних наук і нового богослов’я. Однак уже до кінця 20-х років виявилося, що схоластика відроджується й продовжує рости.
Пізні твори Лютера, зокрема його велике “Тлумачення Першої книги Мойсея” (1534-1545), “пронизані гіркою свідомістю “незруйновності” схоластичного стилю мислення”.
Лютер рішуче відкидав астрологію, не визнав геліоцентричну гіпотезу, однак, немає підстав уважати його “антикоперниканцем”, оскільки він навіть не знав ні імені Коперника, ні його навчань
Реформа Лютера, незважаючи на відносно прогресивні риси, мала класовий і історичний характер. У сутності вона виражала інтереси князів і міського багатого патриціату, але не інтереси широких мас. Цей мир є юдоллю гріха й страждань, порятунок від яких варто шукати в богу. Держава – знаряддя земного миру, і тому воно відзначено гріхом. Мирську несправедливість не можна викорінити, її можна лише терпіти й визнавати, підкорятися їй.
Християни повинні підкоритися влади, не бунтувати проти її. Погляди Лютера підтримували інтереси, що вимагають сильної державної влади. За словами К. Маркса Лютер переміг рабство по побожності тільки тим, що на його місце поставив рабство по переконанню
Мартін Лютер – суперечливий виразник переломної епохи. Реформатор умудряється просуватися вперед, до нового часу, навіть у своїх самих ранні творах
Критика всіх інстанцій церковного авторитету; розуміння волі совісті як невідчужуваного особистого права; визнання самостійного значення державно – політичних відносин; захист ідеї загального навчання; відстоювання морального значення праці; релігійне освячення ділової заповзятливості – такі установки навчання Лютера, що наближали його до раннебуржуазной ідеології й культури
Успішним продовженням лютеранських починань з’явилася швейцарська реформація Ульріха Цвингли й Жана Кальвіна
(2 votes, average: 3.50 out of 5)