Мені якось довелося бути свідком ситуації, коли людина, яку ніхто не помічав і не сприймав всерйоз, продемонструвала вміння постояти за свою гідність і честь. Тоді, пригадую, всім нам було незручно, навіть трохи соромно через те, що самі виявили малодушність. Побувати у такій ситуації нікому не побажаю, хоча вона стала уроком на все життя.
Мабуть, такі відчуття охопили і глядачів, які прийшли на шоу гіпнотизера, коли тихий і чемний офіціант Маріо вистрілив у чарівника. Маріо помстився брутальному магові за приниження людей, які той чинив за
А починалося все так: до італійського курортного містечка прибула на відпочинок родина чужинців. Всі не італійці були для місцевих жителів чужинцями. їх зневажали і всіляко утискали. Оповідач наводить кілька прикладів, коли його родині відмовляли у помешканні, скасовували замовлення на столик у кав’ярні, примушували викликати лікаря до дитини, яка кашляла, щоб отримати посвідку про стан її здоров’я.
Не раз після того оповідач питав себе, чи не краще було б тоді ж і поїхати звідти, бо принаймні не довелося б пережити зловісну подію з Чіполло.
Чіполло, як було оголошено
Мав ілюзіоніст дивний вигляд: щось від блазня XVIII століття і водночас “в його поставі, у виразі обличчя, в манерах не було й натяку на жартівливість чи клоунаду, навпаки, в ньому прозирали якась суворість, нехіть до всього смішного, часом понура гордість, а також підкреслена гідність і самовдоволення, властиві каліці”.
Трюки горбаня Чіполло над глядачами – простими людьми, бо благородну публіку він не зачіпав, – час від часу переходили від глузування до відвертого знущання. Юнака, який нагадав чарівникові про елементарну етику, Чіполло силою гіпнозу примусив скрутитися від болю в животі. Видно було, що Чіполло був сильним гіпнотизером, а що використовувати гіпноз заборонено, то він удавав із себе штукаря. “Дві речі відігравали роль у його успіхах: чарка для підкріплення і нагайка з руків’ям у формі пазура” – явний символ влади.
Нарешті Чіполло покликав на сцену кельнера із місцевої кав’ярні – Маріо, гарного, чемного юнака. Загіпнотизувавши його, чарівник почав привселюдно випитувати у Маріо про його особисте життя, а потім почав удавати із себе кохану дівчину Сільвестру, вимагаючи, щоб Маріо його поцілував. Це було жахливе видовище.
Шоковані були навіть ті, котрі до цього часу сміялися чи вдавали, що підтримують образливі витівки чарівника. Коли навіювання спало, Маріо не міг стерпіти такого знущання із себе і вистрілив у маленького злого демона. На сцені лишилася “нерухома, безладна купа одягу й кривих кісток”.
Свою розповідь оповідач-чужинець завершує словами: “Жахливий, фатальний кінець. А все-таки він приніс визволення – так почував я тоді, так почуваю тепер і не можу інакше!”
Так, це було визволення! І не лише для оповідача. Ніхто не чекав такого сміливого протесту від тихого кельнера із задумливими очима. Проте саме він виявився сильнішим духом від своїх земляків і наляканих чужинців.
Розпочавши цією новелою антифашистську тему, Т. Манн утвердив віру в перемогу добра над злом.
Мені ж оповідання нагадало один з епізодів мого життя і підказало, що треба уважніше ставитися до людей, бо сила духу не обов’язково пов’язана із міцними м’язами і могутньою статурою. І ще хочу додати: мале зло перемогти значно легше, ніж потім боротися з великим злом.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)