Мацуо Басьо Хокку Перекладач: Микола Лукаш Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990 На голій гілці
Самотній ворон тихо старіє. Осінній вечір. Як шумить-гуде банан, Як у кадуб капа дощ,-
Чую цілу ніч. Холод, ніч, нудьга… Чути плюскоти весла Десь од берега.
Вдача Оттакий я єсть: Глянь на росяні дзвонки – То й сніданок весь. Пущу коня вбрід – Полегесеньку впишусь
В літній краєвид. На старім ставку Жаба в воду плюснула – Чули ви таку? Гедзь на будяку: Ти стривай, не клюй його,
Горобейчику! Степу рівнява
А худий який, блідий! Весняні дощі… Видиться мені: Плаче з місяцем стара В гірській глушині.
Вже й по маю – ах! Птахи плачуть, а у риб Сльози на очах. Трава-мурава…
Узялася сном-марою Слава бойова. Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель Цвіркотня цикад. Осінь із дощем… Навіть мавпа лісова Вкрилась би плащем.
Старий відлюдник Зсохнеться ось-ось, Як узимку на шнурку Димлений лосось. Окуні морські
Зуби щирять із полиць: В лавці холодно… Крук – немилий птах, Але як милує зір В ранішніх снігах!
Рушу, й раптом – хить! Ухоплюсь
Чистий водоспад… 3 ярих сосен глиця в воду Падає улад.
Побравши ціпки, Зійшлись діди сивочолі Усі на гробки. Хризантеми пах…
У кумирнях з прадавен Темні лики Будд. Довгий, довгий шлях – І ніхто не йде навстріч,
Лиш осіння ніч… Чом так постaрів Я цеї осені?
Птиці, хмари. Осінь-праосінь… Як там живе сусіда? Не знаю зовсім.
В мандрах я знеміг. Полем паленим шуга Сон мій – чи юга? Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай! Ти – мій рідний край. Мавпа зойкне – співчуття…
А як плаче в непогідь Кинуте дитя? ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ Цілував би – жаль: Од моїх пекучих сліз Іней піде в тань…
Рік кінчивсь, а мандри ні: Далі в стоптаних сандалях, В зношенім брилі… Жаль на серце впав: При дорозі рожі цвіт
Кінь мій общипав… Я, метеличок, Собі крильця обірву: На, цвіти, мачок! Мандрівник – і все:
Це тепер моє ім’я. Йде осінній дощ. Берег високий. Потішив мені душу Самотній сокіл.
Із далеких літ Скільки всього нагадав Цей вишневий цвіт!
Тяжка година! До нічлігу ледь добрів – Цвіте гордина! Квіття горове
Шелевіє-шелестить… Водоспад реве. Зозулі рoзспів В передсвітанні тоне. Далекий острів.
Чужина чужа – Знов мандрую у світи… Мжить осіння мжа. В мандрах десь і вмру… Вітер в душу наганя
Холод і журу. Кулюсь на коні: Тінь моя коцюрбиться Мовчки по землі.
Журавель знеміг, На холодне поле впав… Мандрівця нічліг.
Сакура стара – Невже справді зацвіла? Спогад, ніби дим… Ніч шляхи мела:
Скільки снігу там зосталось Після помела! Виходжу з Кінчy, Мов із мушлі той м’якун. Осінь наскінчу.
Он рибалка-птах: Любо глянуть, як пірна, Але й сумно – ах! Чистота Білий лотос-цвіт:
Не цурається багна, Із якого зріс. Червень на порі. Хмари-тучі залягли
На Бурли-горі. Стань, мандрівцю, глянь: Попід тином оно-но
Сірики цвітуть! Чи весна прийшла, Чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)