На початку XX століття Росія піддалася важким випробуванням. Війна й голод, нескінченні повстання й революції залишили свій відбиток на долях людей. Загинуло багато безневинних людей, серед них жінки й діти. Це була епоха Сталіна. Деспотизм і терор переслідували людей.
В У країні не було хліба, і вся надія була тільки на село. На нього натискав уряд, щоб це був один з легких шляхів дістати продовольство. І село віддавало все, що мало, не одержуючи замість нічого. Так було під час війни, але так було й після її закінчення. На село натискали з тією
Очевидцем всіх цих подій був О. І. Солженицин. І це відбилося на його творчості. У своїх добутках він настільки сміло і яскраво показує трагедію села, що відчуваєш сам всю гіркоту й образу селян, які не можуть змінити своє життя. І одним з таких добутків є оповідання “Матрьонин двір”.
Солженицин – один з деяких, хто насмілився показати стан села настільки сміло й відкрито. У цьому оповіданні ми всі бачимо очами людини, що приїхала у село Тальново вчителювати. Письменник пише з натури, не прикрашаючи дійсність.
Бачимо Матрьонин
За палички трудоднів у заслиненій книжці обліковця”.
“Заміж Матрьона вийшла ще до революції. Дітей у неї було шестеро, і один за іншим умирали всі дуже рано, так що двоє відразу не жило”.
“Напевно було багато несправедливостей з Матрьоной: вона була хвора, але не вважалася інвалідом; не покладалося їй пенсії за себе, а домагатися можна було тільки за чоловіка, тобто за втрату годувальника”. Чоловіка не було вже п’ятнадцять років, а добути всі довідки нелегко. “Кожна проходка – день”.
Хворіючи, Матрьона не могла викликати додому лікаря із селищного медпункту. Це було в Тальнове диво. Їли картоплю не облуплену, або суп картопляний (так його називали), або кашу ячну. Не було в Торфпродукті масла, маргарин нарозхват, а вільно тільки жир комбінований. Печі палили в селі торфом.
Торф крали в тресту. “Баби збиралися по п’ятьох, по десятьох, щоб смілішай. Ходили вдень. За літо накопано було торфу всюди й складено штабелями для просушки.
Він сохне до осені. За цей час баби його й брали”.
Матрьона була людиною щиросердечною. У неї була прийомна дочка – Кіра. Виховувала вона її як рідну, замість своїх що не вистояли. У неї вона вклала свою душу й любов і їй заповіла будинок. Видала її заміж за молодого машиніста в Черюстях. І пізніше, коли приїхала Кіра із чоловіком, затурбувався Фадей, брат Матрьониного чоловіка.
Він хотів залишити ділянку за собою в Черюстях, але щоб це зробити, треба було поставити яку-небудь будову, а Матрьонина хата саме підходила до цього. І стали вони вимагати в Матрьони половину будинку зараз, при житті. Будинок майже розламали, а Матрьона ще й допомагала Фадею і його синам. І коли повезли колоди через залізницю, гине Матрьона й ще двоє чоловік. Один з них – син Фадея. І не встиг Фадей оплакати сина, як відразу направився до Матрьониного будинку, далі розламувати.
Три сестри Матрьони мітили одержати хату. Коли привезли все те, що залишилося від Матрьони, сільські приходили постояти, подивитися. “Усе жінки, хоча б зайшли вони в хату з порожньої цікавості, – все обов’язково під плакували від дверей і від стін. А чоловіки стояли мовчачи навитяжку, знявши шапки”. “У плачі помітив я холодно-холодно-продуманий, споконвіку-заведений порядок”.
Відчувається тут певний фальш, гра акторів на сцені. І Солженицин це дуже добре показав. “Фадей тільки ненадовго приходив постояти в трун, тримаючись за бороду.
Високе чоло його було затьмарено важкою думою, але дума ця була – урятувати колоди світлиці від вогню й від підступу Матрьониних сестер”. Страшно читати про ті, у кого жадібність поглинула всі почуття. Тут людину нічого не цікавить, крім матеріального статку, вигоди від чого-небудь. Тут потрібно якнайбільше забрати.
Солженицин показує, які люди живуть у селі Ново. Люди, які через старий будинок можуть переступити через близьких заради якихось колод.
У цьому оповіданні показується держава, що не цікавиться, як живуть і працюють люди, що працювали на нього все своє життя. Показано бюрократичний апарат, що не працює для людини. Солженицин показав, що багатство країни не належить народу.
Люди – кріпаки в держави.
“Матрьонин двір” – це біль за покалічених жадібністю душі людей, що звикли забирати майно не тільки в мертвих, але й у живих. Оповідання наводить на певні думки, які страшать. Трагедія російського села в тім, що селянами правлять люди з міста, які нічого не розуміють у сільському господарстві. І Солженицин першим показав трагедію російського села в настільки правдивій і чесній формі.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)