Їздить по Європі в супроводі донського козака Платова імператор Олександр Павлович. Приваблюють його іноземці різними своїми чудесами. А Платов государеві все говорить, що й у нас не гірше, мол, є. Англійці повезли гостей у кунсткамеру – збори рідкостей: “У самому головному залі різні огромадние бюстри, і посередині під Балдахіном коштує Аболон полведерский”.
Правильно, звичайно, не “бюстри”, а “погруддя”. И Аболон полведерский – це Аполлон Бельведерский, знаменита статуя.
Лісочків стилізує сказовую фольклорну
Похвасталися англійці надзвичайної пистолью. Тільки Платов розкрутив її, і усередині виявився напис, що зроблено ця пистолья росіянином майстром у місті Тулі. Поїхали й на інший день імператор з козаком англійські чудеса дивитися – в “двухсестной” (двомісної) кареті Піднесли англійці государеві малюсіньку “нимфозорию”,
Извольте ключиком повернути: і вона відразу почне дансе танцювати”.
І справді: блоха підстрибнула, зробила “дві верояции убік, потім в іншу, і так у три верояции всю кавриль станцювала”. Олександр Павлович велів за блоху віддати мільйон сріблом так ще п’ять тисяч за брильянтовий футляр у вигляді Гореха Англійських же майстрів визнав першими на всьому світі. Мол, росіяни “супротив вас зробити нічого не можуть”.
Платов дуже тим словам засмутився, однак проти нічого не сказав.
“Тільки взяв мелкоскоп так, нічого не говорячи, собі в кишеню спустив, тому що “він сюди ж, – говорить, – належить, а грошей ви й без того в нас багато взяли “. У дорозі цар усе хвалив англійські порядки, так що “Платов залишився з обидою й ліг будинку на прикру укушетку, так так всі й лежав так покурював Жуків тютюн без перестачи “. Через якийсь час Олександр Павлович помер у Таганрозі. Англійська дивина з усіма іншими коштовностями дісталася в спадщину новому государеві Миколі Павловичу.
Донський козак Платов про цю “нимфозорию” всі новому правителеві розповів.
І домовилися вони проміж собою відвезти блоху тульським майстрам, щоб вони придумали, як англійців перевершити. Платов завіз блоху в Тулу й виїхав на Дон, домовившись через два тижні повернутися приймати роботу Три зброярі, один з них – “косий лівша, на щоці пляма рідне, а на скронях волосья при ученье видерті, попрощалися з товаришами й зі своїми домашніми так, нічого нікому не кажучи, взяли сумочки, поклали туди що потрібно їстівного й зникли з міста”. Пішли вони до міста Мценску, де була висічена з каменю чудотворна ікона святого Миколи.
Помолились, попросили ради й допомоги, повернулися додому вночі, “ставні у вікнах закрили, перед Николиним образом лампадку затепліли й почали працювати”. Цікавий народ не знав, що там відбувається за ставнями закритими, – тільки молоточки по металі потюкивали. . От Платов вертається з Дону в супроводі двох “свистових” (вістових) козаків.
У нетерпінні посилає козаків до мастеровим, а ті не відкривають – не закінчили ще роботу Тоді козаки взяли колоду й дах їм вивернули з домішки. “…Дах зняли, та й самі зараз повалилися, тому що в майстрів у їх тісної хороминке від безотдишной роботи в повітрі така пітна спіраль зробилося, що незвичній людині зі свіжої пошесті й одного разу не можна було продохнуть”. Отут саме останній гвоздик був забитий – і мастеровие поспішили слідом за козаками.
Платов відкрив скриньку із блохою – і ніяких змін не помітив. Став донський отаман сварити мастерових. Вони образилися й сказали, що секрету своєї роботи не відкриють.
Нехай везе скриньку до государя – той розбереться Платов пущі колишнього роз’ярився й взяв із собою в Петербург лівшу. “Як же ви його від нас без тугамента (документа) відвозите”? – спробували було заступитися товариші. Однак Платов замість відповіді показав їм свій страшний кулак: “От вам тугамент!
” У Петербурзі лівшу кинули в каземат. Однак Микола Павлович нічого не забував, призвав він до себе козака Той сказав, що, начебто, туляки не змогли нічого зробити. Хоча й брешуть, що робота була. – Подавай сюди, – велів цар. – Я знаю, що мої мене не можуть обманювати.
Отут що-небудь понад поняття зроблено. Государ “віри своєї в російських майстрів не зменшив, а велів покликати свою улюблену дочку Олександрові Миколаївну й наказав їй: – У тебе на руках персти тонкі – візьми маленький ключик і заведи скоріше в цієї нимфозории черевну машинку”. Олександра Миколаївна завела блоху, однак та вже ніяких ” ве-рояций” робити не могла Платов у гніві притяг лівшу й став його тріпати за волосся.
Мастеровой попросив подивитися на блоху в найдужчий мелкоскоп. Цар на блоху подивився крізь найдужче збільшувальне скло й викликав до себе лівшу.
Той “іде в чому був: в опорочках, одна колоша в чоботі, інша мотається, а озямчик старенький, крючочки не застібаються, порастеряни, а шиворот розірваний; але нічого, не конфузиться”. “Що ж таке? – думає. – Якщо государеві завгодно мене бачити, я повинен іти; а якщо при мені тугамента ні, так я тому не заподіяний і скажу, отчого так справа була”. Лівша показав імператорові, як блоху розташувати під мікроскопом – дивитися окремо на ніжки й на пяточки.
“Государ як тільки глянув у верхнє скло, так весь і просяяв – взяв лівшу, який він був неприбраний і в пилу, неумитий, обійняв його й поцілував, а потім обернувся до всім придворним і сказав: – Бачите, я краще всіх знав, що мої росіяни мене не обдурять. Дивитеся, будь ласка: адже вони, шельми, аглицкую блоху на підкови підкували! ” Всі навколишні побачили в мікроскоп підківки на пяточках блохи Лівша розповів, що якби був мелкоскоп, що збільшує ще більше, те можна було б побачити, що на кожної “подковинке масте-рово ім’я виставлене: який росіянин майстер ту підківку робив. – И твоє ім’я отут є? – запитав государ. – Ніяк ні, – відповідає лівша, – мого одного й немає.
– Чому ж? – А тому, – говорить, – що я дрібніше цих підківок працював: я гвоздики виковував, якими підківки забиті, – і там уже ніякий мелкоскоп взяти не може. Государ запитав: – Де ж ваш мелкоскоп, з яким ви могли зробити цей подив? А лівша відповів: – Ми люди бедние й по бідності своєї мелкоскопа не маємо, а в нас так око пристрелявши “. І велів імператор відправити підковану блоху назад в Англію.
Віз її посланник, що багато мов знав И лівшу відправили в Англію. Платов йому самоособисто сто рублів подарував і надіслав йому своєї власної Горелки-кислярки: “Не пий мало, не пий багато, а пий средственно”. “А граф Кисельвроде (насправді – Нессельроде) велів, щоб обмили лівшу в Туляковских всенародних лазнях, обстригли в перукарні й одягли в парадний каптан із придворного півчого, для того, щоб схоже було, начебто й на ньому який-небудь жалуваний чин є. Як його таким манером обформировали, напоїли на дорогу сподіваємося із платовскою кисляркою, затягли ремінним поясом як можна тугіше, щоб кишки не тряслися, і повезли в Лондон. Звідси з лівшею й пішли закордонні види”.
Всю дорогу лівша російські пісні співав, тільки приспів закордонний: “Ай люли-рє тре жули “.
По приїзду в Лондон лівша відправився в “пищеприемную кімнату”, а “ті особи, якою кур’єр нимфозорию здав, цю же мінуту її розглянули в найдужчий мелкоскоп і зараз у пубйицейские відомості опис, щоб завтра ж на загальну звістку наклепом (фейлетон) вийшов”. Англійські майстри стали лівшу напувати й розпитувати, наскільки він арифметику знає. Шкодували англійці, що майстерність у руках у лівші велике, а знань мало.
От і не зміг він розрахувати, що підкована блоха не зможе танцювати. Кликали лівшу залишитися в Лондоні, навчитися наукам і стати на всю Англію знаменитим майстром. Але лівша відданий був батьківщині, рідній вірі й рідній сім’ї.
Та й женитися б він хотів на православній російській дівчині, не хоче англійкам голову морочитися “Тільки й умовили його на короткий час погостювати, і вони його в цей час по різних заводах водити будуть і все своє мистецтво покажуть.
– А потім, – говорять, – ми його на своєму кораблі привеземо й живого в Петербург доставимо. На це він погодився… Дивився все їхнє виробництво: і металеві фабрики, і мильнопильние заводи, і всі господарські порядки їх йому дуже подобалися, особливо щодо робочого змісту.
Усякий працівник у них постійно в ситості, одягнений не в обривках, а на кожному здатний тужурний жилет, взутий у товсті щиглети із залізними набалдашниками, щоб ніде ноги ні на що не напороть; працює з навчанням і має собі поняття Перед кожним на очах висить долбица множення, а під рукою стирабельная дощечка: усе, що которий майстер робить, – на долбицу дивиться й з поняттям звіряє, а потім на дощечці одне пише, інше стирає й у точно зводить: що на цифирях написане, те й на ділі виходить. А прийде свято, зберуться по парочці, візьмуть у руки по паличці і йдуть гуляти шляхетно, як треба”. На диво англійців, найбільше російського майстра зацікавив догляд за старою вогнепальною зброєю.
Він усе засовував палець у дуло й дуже засмучувався, про щось йому потрібно було терміново попередити росіян військових командирів.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)