Літопис – пам’ятка історичної прози Київської Русі та козацької доби. Розповідь часто починалася словами “В літо… ” – с звідси назва жанру. Л. мали такі різновиди: щорічна хроніка та власне літописні оповідання, що мають відповідну літературну обробку. Л. – інтеграційний жанр, що поєднує в собі і легенду, і вояцьку повість, і житіє святого, і розмаїті документи тощо. Нові Л. складалися у вигляді зведень, іноді компіляцій попередніх аналогічних текстів, супроводжувалися певними скороченнями чи доповненнями залежно від Історичної
Перші записи історичних подій Київської Русі збереглися від X ст. Як жанр Л. поширилися у добу Ярослава Мудрого (1019-54) з метою обгрунтування появи християнства у тогочасній Київській державі. Наступний період Л. пов’язаний із діяльністю Никона, ченця Києво-Печерської лаври, що припадає на 60-70-ті IX ст. Форма щорічних статей, запроваджена в ті часи, різнить києво-руський Л. від візантійських хронік, обмежуваних періодами володарювання певних імператорів. Близько 1095 постає “Початковий звід”, збережений у Новгородській редакції, покладений
За цими зразками складалися Київський та Галицько-Волинський Л. В сукупності вони називаються “Літописом руським” – велетенською епопеєю про події часів Київської Русі у світовому контексті до кінця XIII ст., перекладеною за Іпатським списком Л. Махновцем (К., 1989). Л. велися також У Галичі, Чернігові, Володимирі Волинському, Острозі та ін. містах, пізніше з’явилися козацькі літописи, в яких підкреслювалася спадкоємність українства з давніх часів. На теренах Московської Русі також з’являлися Л., що привласнювали собі києво-руську минувшину, служили обгрунтуванню міфу “третього Риму”, тобто Москви (“Хронограф русский”, “Лицевий звід” у 70-ти т. та ін.).
(2 votes, average: 5.00 out of 5)