ІЗ ЛІТЕРАТУРИ РЕАЛІЗМУ
ДОБА РЕАЛІЗМУ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Перемога реалізму над романтизмом зумовлена торжеством науки над фантазією.
О. де Бальзак
Літературний процес
Як ви вже знаєте, у кожній мистецькій добі, крім основного, домінуючого, напряму чи стилю, існують також інші, супровідні: ті, що згасають, і ті, що зароджуються. Саме така ситуація “естетичного двовладдя” склалася у світовій культурі в 30-х роках ХІХ ст., коли на естетичному олімпі запанували два напрями – романтизм і реалізм. До того ж це та хронологічна
За періодом бурхливих потрясінь, початку ХІХ ст. настала пора стабільності. Нові господарі життя – буржуа – звикали до парламентських крісел, опановували більш-менш вишукані манери, бо до цього їх зобов’язували державна влада й високі посади, які вони отримали в багатьох країнах Європи. Звісно, ця стабільність була відносною, бо, як відомо, вільнолюбні змагання народів усього світу не затихали, попереду була “весна народів” 1848 р., Паризька комуна 1871 р., різні воєнні кампанії. Узагалі життя нагадує море, де
Тому найсильніші шторми бодай тимчасово, але таки затихають. Отже, у Європі в 1830-1840 рр. склалася нова політична й світоглядна ситуація. А зміна цієї ситуації, нехай і не відразу, і не прямо, обумовлювала зміну мистецької ситуації.
Змінювалися суспільні інтереси й уподобання, мистецька мода. До середини ХІХ ст. надмірна екзотика й “світова скорбота” романтиків, їхнє прагнення занурити читача у світ безмежної уяви та фантазії стали певною мірою надокучати інтелігентній публіці. Тим часом навколо вирувало реальне життя зі своїми гострими проблемами й конфліктами, зі своїм “духом епохи”. А в ньому, за влучним висловом Е. Золя, “є все: прекрасне й огидне, низьке й високе, квіти, бруд, ридання, сміх – одне слово, увесь потік життя, який кудись невпинно несе людство”.
Поза сумнівом, романтики визнавали суперечливість життя, його різкі контрасти, антитези “прекрасного й огидного, низького й високого, квітів і бруду” їх не лякали. Водночас вони рішуче заперечували все буденне, “неромантичне”. Проте життя людини й людства – це переважно будні. І письменники відчули, що зображення й дослідження буденності може бути не менш цікавою темою літературного твору, аніж фантазування романтиків.
Із “досьє” реалізму
У сфері художньої діяльності значення реалізму дуже складне й суперечливе. Його межі мінливі й невизначені; стилістично він багатоликий і поліваріативний. Термін “реалізм” уперше вжив Ж. Шан – фльорі для визначення мистецтва, що протистоїть романтизму й символізму.
Народження реалізму найчастіше пов’язують із творчістю французького художника Гюстава Курбе (1819-1877), який відкрив у 1855 р. в Парижі свою персональну виставку “Павільйон реалізму”.
Панування позитивізму у філософії, нові наукові відкриття та науково-технічна революція теж робили свою справу. Отже, інтерес до реального життя (“реальне сильніше за уявне”), до його гострих реальних проблем, а також прагнення розв’язати найболючіші з них до середини ХІХ ст. стали переважати в мистецькому процесі. І найпомітнішою відповіддю на ці виклики часу стало мистецтво реалізму.
Як ви вже знаєте, романтики стверджували свою естетичну програму в постійних суперечках із класицистами, і ту “мистецьку війну” вони виграли. Проте в розпалі своєї боротьби якось не помітили, що поруч зростав їхній союзник у цій ВІЙНІ, але й майбутній спадкоємець, і новий володар епохи – реалізм. “Доки класицизм і романтизм воювали один з одним, поруч виростало щось значно сильніше й могутніше; воно пройшло поміж ними, а вони не впізнали повелителя за владним виглядом його; це “щось” оперлося одним ліктем на класицистів, а другим – на романтиків і зробилося вищим за них, – як “повелитель”, воно визнало і перших, і других, а потім зреклося їх обох… Мрійливий романтизм почав ненавидіти новий напрям за його реалізм” (О.
Герцен). Що ж відомо про нового володаря мистецького трону ХІХ ст.?
Одним із науково-технічного прогресу XIX ст. став “Кришталевий палац” (архітектор Дж. Пакстон), споруджений у Лондоні (1851) для Першої всесвітньої промислової виставки. Показово, що “антизахідницькі” погляди Ф. Достоєвського бачимо саме в його прихованій іронії стосовно цієї величної споруди – 72 м2.
У романі “Злочин і кара” кришталевим палацом названо “великий будинок, увесь занятий їстівно-випи – вальними закладами”, біля якого юрмляться постійні відвідувачі злачних місць.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)