У вірші Лєрмонтова “Батьківщина” Добролюбов знаходив повне вираження такого щирого патріотизму. Він писав:
“Лєрмонтов… володів, звичайно, величезним талантом і, умевши рано осягти недоліки сучасного суспільства, умів зрозуміти й те, що порятунок від цього помилкового шляху перебуває тільки в народі. Доказом служить його дивний вірш “Батьківщина”, у якому він розуміє любов до батьківщини істинно, свято й розумно. Він говорить:
Люблю вітчизну я, але странною любов’ю; Не переможе її розум мій, Ні слава, куплена кров’ю,
Ні
Ні темної старовини заповітні преданья
Не ворушать у мені втішного мечтанья.
Що ж любить цей поет, байдужий і до військової слави, і до величного спокою держави, і навіть до преданьям темної старовини, записаним смиренними ченцями-літописцями?.. От що він любить:
Проселочним шляхом люблю скакати у возі… І Т. Д.
Цілковитого вираження чистої любові до народу, гуманнейшего погляду на його життя не можна й жадати від російського поета”. Високий патріотизм Лєрмонтова прекрасно розкривається в цьому невеликому вірші, написаному так задушевно.
У реалістичній
Віршована мова Лєрмонтов-реаліста зберігає властиву його раннім, романтичним віршам виразність. Лєрмонтов не відмовляється від широкого використання епітетів, що відбивають щиросердечні переживання, від схвильованого мовлення, насиченої питальними й окличними реченнями. Але він менше застосовує метафор, особливо розгорнутих.
Його стих стає простіше, живее, досягає природний невимушеного розмовного мовлення. У Лєрмонтова з’являються оповідальні вірші: “Три пальми”, “Дарунки Тереку”, “Суперечка”.
Ширше використає Лєрмонтов ритмічні можливості російського вірша. Він починає частіше застосовувати трискладові розміри (дактиль, анапест, амфібрахій, допускає чергування амфібрахія з анапестом). Так, наприклад, у вірші “Русалка” (1836):
Русалка плила по ріці голубой,
Озаряема повним місяцем…
Перший вірш – амфібрахій, другий – анапест. Створює Лєрмонтов і новий тип строфи. У вірші “Бородіно” він застосовує семистрочную строфу зі своєрідним римуванням (аабвввб).