Відродження, або Ренесанс (фр. Renaissance, італ. Rinascimento) – епоха в історії культури Європи, що прийшла на зміну культурі середньовіччя і передувала культурі нового часу.
Приблизні хронологічні межі епохи – XIV-XVI століття. Доба Відродження включає три фази: раннє (XIV ст.), високе (XV-XVI ст.) та пізнє Відродження (XVI – початок XVII ст.). Виникло воно в Італії, а пізніше поширилось і на інші європейські країни – у XV-XVI століттях ідеї Ренесансу поширюються “п Францію та Німеччину, а в Англії й Іспанії Відродження припадає ми XVI – початок XVII ст.
Визначними
Відмітні риси доби Відродження – світський характер культури та її антропоцентризм (тобто інтерес у першу чергу до людини та її діяльності). З’являється цікавість до античної культури, відбувається ніби її “відродження” – так і з’явився цей термін. Водночас література замість латини почала використовувати національні мови, з’явився
Для мистецьких творів цієї доби були характерні ясність естетичного мислення, простота і конкретність.
У ренесансному світогляді сформувався культ людської особистості, людське “Я” утверджувалося як богорівне. Через цікавість до людських потреб митців доби Відродження їх називали гуманістами. Важливою рисою творчості гуманістів було відкриття світу й людини, прагнення до пізнання всього, що пов’язане з людиною, пошуки шляхів до щастя людини.
Гуманісти обстоювали право людини радіти й бути щасливою у цьому, земному житті.
Центральною постаттю епохи був митець, який виборював своє право змінювати, вдосконалювати світ за естетичними законами.
У другій половині XVI ст. на зміну ренесансному мистецтву в Європі приходить маньєризм і раннє бароко.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)