Тавридою древні греки називали сучасний Крим. Там жили таври – скіфське плем’я, яке шанувало богиню-діву і приносило їй людські жертви, які в Греції давно вже вийшли з звичаю. Греки вважали, що ця богиня-діва – не хто інша, як їх Артеміда-мисливиця. У них був міф, при зав’язці і при розв’язці якого стояла Артеміда, і обидва рази – з людським жертвопринесенням, – правда, уявним, неспроможні. Зав’язка цього міфу була на грецькому березі, в Авліді, а розв’язка – на скіфському березі, в Тавриді.
А між зав’язкою та розв’язкою
У великого аргосского царя Агамемнона, головного вождя грецької раті в Троянській війні, була дружина Клітемнестра і було від неї троє дітей: старша дочка Іфігенія, середня дочка Електра і молодший син Орест. Коли грецька рать відпливала в похід на Трою, богиня Артеміда зажадала, щоб Агамемнон приніс їй в жертву свою дочку Іфігенію. Агамемнон зробив так Мойсей, як це сталося, Евріпід показав у трагедії “Іфігенія в Авліді”.
В останню мить Артеміда зглянулася над жертвою, підмінила дівчину на вівтарі ланню, а Іфігенію
З людей ніхто не бачив і не знав, що Іфігенія врятувалася: всі думали, що вона загинула на вівтарі. Мати її Клітемнестра затаїла за це смертну ненависть до чоловіка-дітовбивці. І коли Агамемнон повернувся переможцем з Троянської війни, вона, бажаючи помститися за дочку, вбила його своєю рукою. Після цього син її Орест за допомогою сестри своєї Електри, бажаючи помститися за батька, вбив рідну матір. Після цього богині кровної помсти Ерінії, бажаючи помститися за Клітемнестру, наслали на Ореста безумство і гнали його в муках по всій Греції, поки його не врятували бог Аполлон і богиня Афіна. В Афінах був суд між Ерін і Орестом, і Орест був виправданий.
Про все це докладно розповів Есхіл у своїй трилогії “Орестея”.
Не розповів він тільки про одне. Під спокутування провини Орест мав здійснити подвиг: добути в далекій Тавриді кумир Артеміди і привезти його в афінську землю. Помічником йому був його нерозлучний друг Пілад, що одружився з сестрою його Електру.
Як скоїли Орест і Пілад свою справу і як при цьому Орест знайшов свою сестру Іфігенію, яку вважав давно загиблої, – про це Евріпід написав трагедію “Іфігенія в Тавриді”.
Дія – в Тавриді перед храмом Артеміди. Іфігенія виходить до глядачів і розповідає їм, хто вона така, як врятувалася в Авліді і як служить тепер Артеміді у цьому скіфському царстві. Служба важка: всіх чужинців, яких занесе сюди морі, тут приносять у жертву Артеміді, і вона, Іфігенія, повинна готувати їх до смерті. Що з її батьком, матір’ю, братом, вона не знає. А зараз їй наснився віщий сон: звалився аргоських палац, серед руїн варта одна лише колона, і вона обряджають цю колону так, як обряджають тут чужинців перед жертвою.
Звичайно, ця колона – Орест; а передсмертний обряд тільки й може означати, що він помер. Вона хоче його оплакати і йде покликати для цього своїх служниць.
Поки сцена порожня, на неї виходять Орест з Пілад. Орест живий, і він в Тавриді; їм призначено викрасти кумир ось з цього храму, і вони придивляються, як туди проникнути. Вони зроблять це вночі, а день перечекають в печері біля моря, де захований їхній корабель.
Туди вони і направляються, а на сцену повертається Іфігенія з хором прислужниць; разом з ними вона оплакує та Ореста, і лиха доля своїх предків, і свою гірку долю на чужині.
Вісник перериває їх плач. Тільки що на морському березі пастухи схопили двох чужоземців; один з них бився в припадку і заклинав переслідувачку Ерінній, а інший намагався допомогти йому і захистити його від пастухів. Обох відвели до царя, і цар наказав звичайним чином принести їх у жертву Артеміді: нехай Іфігенія приготується до визначеного обрядом. Іфігенія в сум’ятті.
Зазвичай ця служба при кривавої жертві в тягар їй, але зараз, коли сон сказав їй, що Орест загинув, серце її запеклим і вона майже радіє їх майбутньої страти. О, навіщо не занесло сюди винуватців Троянської війни – Олену та Менелая! Хор горює про далеку батьківщину.
Вводять бранців. Вони молоді, їй шкода їх. “Як тебе звуть?” – Запитує вона Ореста. Він похмуро мовчить. “Звідки ти?” – “З Аргоса”. – “Пала чи Троя?
Вціліла чи винуватиця Олена? а Менелай? а Одіссей? а Ахілл? а Агамемнон? Як! він загинув від дружини! А вона від сина! а син – живий Орест? “-” Живий, але у вигнанні – всюди і ніде “. – “Про щастя! сон мій виявився помилковим “. – “Так, брехливі сни і брехливі навіть боги”, – каже Орест, думаючи про те, як вони послали його за порятунком, а привели на смерть.
“Якщо ви з Аргоса, то у мене до вас прохання, – говорить Іфігенія. – У мене є лист на батьківщину; я змилуюся, і відпущу одного з вас, а він нехай передасть лист, кому я скажу “. І вона йде за листом. Орест і Пілад починають благородний суперечка, кому з них залишитися в живих: Орест велить врятуватися Пілад, Пілад – Оресту. Орест пересилює в суперечці: “Я вигубив мати, невже я повинен погубити ще й друга? Живи, пам’ятай про мене і не вір брехливим богам “. “Не гніви богів, – каже йому Пілад, – смерть близька, але ще не настала”. Іфігенія виносить писальні дощечки. “Хто повезе їх?” – “Я, – каже Пілад. – Але кому? “-” Оресту, – відповідає Іфігенія. – Хай він знає, що сестра його Іфігенія не загинула в Авліді, а служить Артеміді Таврійської; нехай прийде і врятує мене від цієї тяжкої служби “.
Орест не вірить своїм вухам. “Я повинен передати цей лист Оресту? – Перепитує Пілад. – Добре: передаю “, – і він вручає писальні дощечки товаришеві. Іфігенія не вірить своїм очам. “Так, я твій брат Орест! – Кричить Орест. – Я пам’ятаю тканной тобою покривало, де ти зобразила затемнення сонця, і пасмо волосся, яку ти залишила матері, і прадідівське спис, яке стояло у твоєму теремі! ” Іфігенія кидається йому в обійми – подумати тільки, вона мало не стала вбивцею брата! Радісними піснями святкують вони опізнання.
Збулося ненавмисне, але залишилося головне: як же Оресту добути і відвезти кумир Артеміди з таврійського храму? Храм під охороною, і з вартою не впоратися. “Я придумала! – Говорить Іфігенія, – я обману царя хитрістю, а для цього скажу йому правду. Я скажу, що ти, Орест, вбив свою матір, а ти, Пілад, допомагав йому, тому обидва ви нечисті, і дотик ваше осквернило богиню. І над вами і над статуєю треба зробити очищення – обмивання в морській воді. Гак і ви, і я, і статуя вийдемо до моря – до вашого корабля “.
Рішення прийнято; хор співає пісню на честь Артеміди, радіючи Іфігенії і заздрячи їй: вона повернеться на батьківщину, а їм, служниця, ще ДОВГО тужити на чужині.
Іфігенія виходить з храму з дерев’яною статуєю богині в руках, назустріч їй – цар. Служіння Артеміді – жіноча справа, цар не знає його тонкощів і слухняно вірить Іфігенії. Очищення кумира – це таїнство, нехай же варта віддалиться, а жителі не виходять з будинків, а сам цар займеться обкурюванням храму, щоб у богині була чиста обитель. (Це теж правда: богиню потрібно очистити від крові людських жертвоприношень, а чистий обитель їй буде в афінської землі.) Цар входить в храм, Іфігенія з молитвою Артеміді слід до моря, за нею ведуть Ореста і Пілад.
Хор співає пісню на честь віщого Аполлона, наставітеля Ореста: так, бувають брехливі сни, але не бувають брехливі боги!
Настає розв’язка. Вбігає вісник, викликає царя: бранці бігли, і з ними – жриця, і з нею – кумир богині! Вони, стражники, довго стояли відвернувшись, щоб не бачити таїнств, але потім обернулися і побачили біля берега корабель, а на кораблі втікачів; стражники кинулися до них, але було пізно; швидше на судна, щоб перехопити злочинців! Однак тут, як часто буває у розв’язках у Еврипіда, виникає “бог з машини”: над сценою з’являється богиня Афіна. “Зупинися, цар: справа втікачів завгодно богам; залиш їх у спокої і відпусти вслід їм ось цих жінок з хору.
А ти сміливіше, Орест: право до афінської землі і там на березі збудуй святилище Артеміді; людських жертв їй більше не буде, але в пам’ять про Тавриді в головне свято на її кумир будуть бризкати кров’ю. А ти, Іфігенія, станеш першою жрицею в цьому храмі, і нащадки там будуть шанувати твою могилу. А я поспішаю вам услід в мої Афіни.
Вей, попутний вітер! ” Афіна зникає, таврійський цар залишається уклінним, трагедії кінець.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)