Її мужність, пристрасність борця, її стійкість,
Її непохитність у біді,- властивості, які вирізняють
Не лише поезію, а й життя великої Лесі Українки.
М. Бажан
Леся Українка понад тридцять років віддала творчості. На ці ж роки припадає безупинне змагання з туберкульозом. Безперечно, і тяжка хвороба, і тривалі болі, і хвилинні радощі впливали на твори Лесі Українки, але ніколи вони не були виявом вузько особистого. Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних
Близька до визвольного руху Леся Українка віддавала йому всі сили і це, як відзначила ще дожовтнева “Рабо-чая правда”, зробило її поетесою – другом робітників, поставило її в лави борців за повалення самодержавства і встановлення справедливого ладу. Леся Українка була поетесою-борцем. Вона писала про героїчних людей, про їхню відданість справі, про їхні поривання до волі.
Велика художня і громадсько-політична сила цього узагальненого образу полягає в тому, що він втілює в собі те краще, що відзначало передових людей її часу. Ще змалку Леся Українка бачила людську недолю, яка викликала у неї не розпач, а бажання кращої яснішої долі. Думка про слово, що збудить вогонь у чиємусь серці, проймала її почуття. Мабуть, під цим впливом у Лесі Українки народжується тверде рішення:
Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні!
“Від сліз заржавіють кайдани – самі ж ніколи не спадуть!”- говорила вона поетам-сучасникам, які лили сльози над долею країни й рідного народу і в цьому вбачали свій патріотизм. Вона прагнула розбудити сумління і вогонь у душах своїх сучасників і товаришів. У “Досвітніх огнях” вона кинула клич:
Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для праці настала!
Леся Українка віддавала свої сили, знання і талант боротьбі за визволення рідного народу. Коли Вітчизна поневолена, а народ позбавлений права на вільне життя, коли у нього відбирається право на рідне слово, поетеса думає тільки про боротьбу і допомогу народові. Леся Українка будила байдужих, підіймала втомлених та спокорених своїм словом:
Так, ми раби, немає гірших в світі! Фелаки, парії щасливіші від нас, Бо в них і розум, і думки сповиті, А в нас вогонь Титана ще не згас.
Ступаючи на шлях боротьби з царатом, Леся Українка розуміла, що цей шлях довгий і важкий. Ця думка проходить через численні поезії. Вона бачила людей загартованих, як криця, і сама прагнула бути такою. Поетеса могла бути спокійною за долю своїх палких слів:
Месники дужі приймуть мою зброю, Кинуться з нею одважно до бою…
Леся Українка твердо сподівалася на перемогу і вважала, що прийде весна і переможе люту зиму:
І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть і настане Ще й для мене весела весна.
Глибоке відчуття свого обов’язку перед народом спонукало письменницю все життя гартувати своє слово. Образ художнього слова передано у вірші-роздумі “Слово, чому ти не твердая криця”. У ньому розкривається могутня сила поезії. Рядки вірша звучали як заклик іти на штурм самодержавства.
Леся Українка служила поезії, а через неї народові. У дні революції поетеса утвердила той шлях, на який ступила ще дівчинкою і яким пройшла своє важке життя. Вона пристрасно бажала, щоб мрія її не стала міражем:
Тільки життя за життя! Мріє, станься живою! Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Головна ідея її лірики – заклик народу до визвольної боротьби. Я гадаю, що життя для Лесі Українки було безупинним змаганням, боротьбою, дружбою і коханням. Вона любила добро і пристрасно ненавиділа зло, боролася з ним в ім’я добра.
Леся Українка прожила недовгий вік, але це було життя людини, що увесь свій хист віддала народові в боротьбі за його соціальне і національне визволення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)