У сприйнятті найбільшого українського режисера, театр – це окрема держава. Замість слова “театр” він уживав термін “театральна комуна”. По-перше, це зібрання здатних на екстатичні почуття.
По-друге, це об’єднання однодумців на основі довіри.
Використовував світовий досвід театрознавства; своїми вчителями вважав українця Григорія Сковороду, німця Бертольда Брехта, австрійців Рейнхарда і Віктора Обюртера, француза Антонена Арто, митців німецького експресіонізму 1910-х років.
Принципами театру Курбаса були: посвячення
Актор – завжди творець. Спектакль – результат співтворчості їх обох.
“Березіль” – театр люциферичного дійства, де панує несамовитість, пристрасть, безум, це театр жорстокості й смерті, театр торжества болю. Актор сам мас бути носієм пристрасних почуттів.
Курбас стирав межу між глядачем і актором. Обстоював сугестивний
Класичний театр – це театр акцентованого вияву, глядач дивиться виставу. Театр Курбаса – театр акцентованого впливу, глядач переживає дію на сцені.
Дійсність повинна бути представлена в умовній формі алегорії, символів, оскільки умовна форма більш вражаюча. Життя істинне тільки тоді, коли воно с грою. Режисер впроваджував ідею перетворення, яка вимагає асоціативного мислення у глядача.
Каналами донесення художнього “послання” до глядача було не прозове слово, а танець, балет, музика, поезія, пластика й ритм. Курбас прагнув передавати рухом музичні й словесні звуки.