Леопольд Стафф Перша прогулянка Перекладач: Р. Лубківський Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ – ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко).- К.: “Навчальна книга”, 2002. Дружині
Ми знову житимем у своїм домі, Ми по своїх ступатимемо сходах. Це мрії, лиш тобі й мені відомі, Про них ще шепче вітер по городах. О, не дивись на ці сумні руїни,
Не плач. Хоч сльози жінці притаманні… Живем, а смерть грозила щохвилини. На передмістя вийдімо туманні.
Нема трамвая. Знищена зупинка. Он під стіною в темному розломі
Торгує
Замість віч – очниці… Ми по своїх ступатимемо сходах. Тремтиш…
Ти змерзла? Обгорнися шаллю. Без ніг, без рук, укриті лахманами, Сидять каліки навколо шпиталю. Ось бачиш: поле.
Місто вже за нами. Лежать побиті звалені паркани. Якийсь уламок – забавка дитині. Пере в подвір’ї жінка шмаття дране, Співає дзвінко півень на бантині.
Кіт на паркані мружить око сонне, Зустрілись люди і ведуть розмову… Іще задзвонять радісно бідони, І печиво в кіосках буде знову.
Переживем в розрусі і погромі, І оживем по ранах всіх, по шкодах… Ми знову житимем у своїм домі, Ми по своїх ступатимемо сходах.