Роксоляна – постать насправді легендарна. Ця непересічна жінка не тільки зберегла силу духу, любов до життя за таких випробувань, які важко й уявити. Роксоляна показала себе як мудру правительку, благодійницю, матір.
Але, читаючи про Роксоляну, я замислився над долею живої людини, молодої дівчини – Насті Лісовської, тобто Роксоляни до викрадення, Роксоляни такої, якою вона, я впевнений, залишалась десь у глибині душі. Мені здається, не менш, ніж захоплення, Роксоляна гідна співчуття. Говорячи з шанобливою повагою й щирим здивуванням
Настя Лісовська була захоплена в полон ще п’ятнадцятирічною дівчиною, фактично дитиною. Напевно, не легко було їй опинитись у такому віці далеко від батьків, потрапити на чужі землі, де не було жодної рідної душі, навіть мова була незнайома, навіть релігія була чужа. Інша країна, дикі звичаї, дике обходження. Напевно, Настя Лісовська весь час мріяла про те, щоб опинитись десь у рідному домі, повернутися до дитячих розваг, повсякденної праці, спілкуватися із дівчатами та хлопцями свого віку, свого кола. Мабуть, під страшним тиском обставин
Проте навряд чи в глибині її душі ніколи не виникати мрії про те, щоб усе, що з нею сталось, розвіялось, немов страшний і абсурдний сон.
Я сприймаю історію Роксоляни не стільки як історію про силу духу, скільки як історію про справжнє людське страждання. Те, що пройшовши крізь усі випробування, Роксоляна вижила в моральному розумінні, досягла чогось, стала жінкою, матір’ю і, мабуть, була-таки щасливою – усе це гідне захоплення, але ж, захоплюючись, мало хто думає про те, якою ціною все це було здобуто.
Я гадаю, не раз у житті цієї жінки крізь самовпевнену, розважливу, мудру і сильну Роксоляну пробивалась Настя Лісовська, яка хотіла щастя без боротьби. Цс не означає щастя задарма, але щастя без надриву, без перебування у постійному напруженні, без шаленого спротиву обставинам. Напевно, у другій половині свого життя, гтіклуючись про долю своїх синів, будуючи мечеті й шпиталі, присвятивши себе тій діяльності, яка дійсно характеризує її як людину з добрим і – що головне – живим серцем, Роксоляна була майже щасливою.
Та все ж чи насправ – лі це було те життя, про яке вона мріяла?
Я помічаю, що все, що я пишу, я пишу через “може”. Звісно, усе це припущення, бо ніхто ніколи не дізнається, а мабуть, ніхто і не знав ніколи, що насправді діялося в душі цієї жінки. Утім, мені хочеться дивитись на цей образ із іншого боку.
Мені хочеться бачити за ним людину зі своїми слабкостями, мені хочеться пам’ятати не тільки про зроблене Роксоляною, не тільки про те, чого вона досягла, а й про те, що втратила Настя Лісовська.
До речі, для мене залишається відкритим питання – чого досягла б Настя, якби її життя не повернулось так стрімко і несподівано, якби всі ці випробування не спіткали її. Чим був результат її життя? Справжнім бажанням посісти високе становище чи результатом відчайдушного спротиву обставинам і приниженню?
Можливо, залишившись удома, вона ніколи не стала б державною діячкою на рідних теренах. Можливо, не спонукувана обставинами, вона залишилася б звичайною дівчинкою із Рогатина, а потім стала б хорошою дружиною, матір’ю, бабусею, зрештою?
Власне, кожен митець, створюючи текст про видатну історичну постать, намагається не тільки зобразити певну історичну канву, якісь події, а й проникнути у психологію людини, відтворити для себе її особистість, її суть. Кожен митець, а до образу Роксоляни їх звертаюсь немало, бачить її по-своєму. Оскільки Роксоляна – реальна історична постать, яка мала неабияке значення для нашої літератури, мабуть, і кожному читачеві, як і митцеві, важливо створити для себе свій власний образ Роксоляни, шоб краще зрозуміти її.
Для мене Роксоляна – це насамперед дівчинка Настя, яка волею обставин і, звісно, власною волею досягла того, чого досягла, все ж таки лишаючись вразливою, чутливою, жіночною.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)