Частіше їх розрізняють за наявністю чи відсутністю фантастичних елементів. Легендою прийнято називати усне народне оповідання, в якому зображено чудесні події, що сприймаються оповідачем та слухачем як достовірні. Установка на достовірність чудесного належить до найголовніших ознак легенди.
Переказ, на відміну від легенди, майже не містить фантастики, він змальовує дійсність в межах життєвої правдоподібності.
Легендарний матеріал надзвичайно різноманітний. Умовно виділяють міфологічні, апокрифічні, історико-героїчні легенди.
Міфологічні
Апокрифічні легенди відрізняються від інших легендарних оповідань за тематичним принципом. Вони розповідають про різні епізоди священної та церковної
Історико-героїчні легенди та перекази розповідають про важливі події з української минувшини, звеличують патріотизм народних героїв, змальовують їх подвиги. Фізичні й духовні риси персонажів цих творів відчутно перебільшуються, підкреслюється їх незвичайний розум, винахідливість, далекоглядність, іноді надприродні властивості. В образах героїв історико-героїчних легенд та переказів втілилися колективні уявлення про справедливих і мудрих народних ватажків – захисників усіх скривджених і зневажених.
На відміну від казки, легендам та переказам не властива стійка оповідна організація. У них відсутні стереотипні оповідні елементи – зачини, повтори, словесні формули. Головне передати певну інформацію, причому, як правило, у формі довільної імпровізації.
Легенди та перекази мають велике пізнавальне та виховне значення. Вони несуть у собі інформацію про різноманітні прояви духовного життя людей, розкривають спосіб їх мислення та характер сприйняття світу, дозволяють краще пізнати своєрідність національного характеру українців.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)