Лауреати Нобелівської премії – Г. Грасс і Г. Гессе. Загальна характеристика їхньої творчості Гюнтер Грасс

Лауреати Нобелівської премії – Г. Грасс і Г. Гессе. Загальна характеристика їхньої творчості Гюнтер Грасс (нар. 1927 р.)

Німецька література XX ст. подарувала мистецтву письменників світового масштабу: И. Бехера, А. Зегерс, Е. М. Ремарка, Б. Брехта. Серед когорти митців слова чільне місце посіли і лауреати Нобелівської премії з літератури: Т. Мани (1929), Г. Белль (1972), Г. Грасс (1999).

Наймолодшим Нобелівським лауреатом назвали Гюнтера Грасса – талановитого письменника, художника, скульптора, графіка, музиканта. Проте для більшості пересічних

людей його ім’я залишалося до цього часу невідомим. Не згадувалося про нього і в більшості вітчизняних підручників з історії німецької літератури і, відповідно, його творчість не вивчалася в школі. Друкувати романістику Г. Грасса в Україні почали лише після 1999 року. Пояснювали цей факт тим, що в Радянському Союзі було заборонено видавати “подібну” літературу (автор нищівно критикував і пародіював “реальний соціалізм”).

Окремі критики визначали романи Гюнтера Грасса як порнографічні, що теж, безумовно, стало перешкодою для їхньої публікації за кордоном.

Гюнтер Грасс народився 16 жовтня 1927 року

в Данцигу (нині – портове польське місто Гданськ). По лінії матері він – кашуб (невеличке слов’янське плем’я, а нині – вимираюча національна меншість, яка здавна селилася біля берегів Вісли). У всі часи кашубів відтісняли сильні сусіди – німці та поляки.

Власне народження на довгі роки визначило провідне коло тематики творчості письменника.

У 1944 році Гюнтера Грасса призвали до лав армії. У 1945 його було поранено, а згодом він потрапив до полону американців. У 1946 році Грасс звільнився і працював спочатку на калійній копальні, а з 1947 року виконував обов’язки помічника майстра з виготовлення могильних плит.

Саме там він і виявив неабиякі здібності художника. З 1948 по 1949 роки майбутній лауреат Нобелівської премії навчався у Дюссельдорфській академії мистецтв, а з 1953 року – в інституті образотворчого мистецтва західного Берліна.

Гюнтер Грасс – талановитий і самобутній художник, майстер акварелі, графік і скульптор. Його роботи були представлені на виставках у Нью-Йорку, Лондоні, Копенгагені, Амстердамі, Токіо і, звичайно ж, у ряді німецьких міст.

Свої літературні твори він ілюстрував сам. У творчості письменника гармонійно поєдналося словесне і образотворче начала.

У 50-х роках Г. Грасс звернувся до літератури, увійшов до “Групи 47”, яку очолював Ганс Вернер Ріхтер. Він написав на честь засновника і найкращого друга повість “Зустріч у Тельчті” (1979), есе “Симон Дах на день народження” (до 75-річчя з дня народження Ріхтера). Члени “Групи 47” не хотіли допустити в Німеччині повторення минулого, прагнули створити нову літературу.

Тема провини німців, нацизму, тих, хто його підтримував, був співучасником і співчував, стала однією з провідних у творчості Г. Грасса. За жанром це були “романи виховання”, “романи – притчі”.

Прозі романіста передували поезія (в 1955 році він виступив на засіданні “Групи 47” з читанням власних віршів) та драматургія (протягом 1956 – 1957 років виступав на такому самому засіданні з читанням своїх абсурдистських п’єс “Повінь” та “Дядько, дядько”).

Гюнтер Грасс увійшов у літературу Німеччини в 1959 році стрімко і зі скандалом, коли побачив світ його роман “Бляшаний барабан”.

Назва трилогії була не випадковою, тому що місто Данциг стало головним елементом, який пов’язав усі три романи. Саме воно з дитячих років і на все життя залишило яскраві враження в пам’яті письменника. Романи, які увійшли до знаменитої трилогії, можна вважати гостро сатиричними, адже в них чітко окреслилася тема, яка надалі стала головною в творчості прозаїка, – формування і становлення особистості.

Гюнтер Грасс напружено шукав у своїх творах нових шляхів виховання майбутньої генерації, що, відповідно, потребувало від суспільства країни усунути представників старшого покоління з їхньою програмою.

Він зробив спробу змінити чи навіть зруйнувати звичні уявлення про німецьке суспільство в післявоєнний період, а також про німецьку культуру загалом. Усе це автор розглянув під несподіваним кутом зору, а розповідь доручив досить нестандартному герою – Карлу Оскару Мацерату, який перебував у божевільні зі своїм нерозлучним “супутником життя” – бляшаним барабаном.

У романі постали два світи – світ дорослих і світ дитини, яка бачила усю фальш і недоліки іншого світу. На знак протесту проти цього Оскар перестав рости і назавжди залишився трирічною дитиною фізично, але аж ніяк не духовно. Усе своє подальше життя він боровся зі світом брехні, розпусти, зради, жорстокості і війни. Герой іноді не розумів дорослих, іноді був сповнений ненависті до їхнього способу життя та мислення: “пан Мейн, який щойно покінчив з люлькою, заснув.

У його житті існувало лише три справжніх стани: пляшка з настоянкою ялівцю, люлька і сон”.

Метод боротьби Оскара такий же нестандартний, як і він сам, – це несамовитий барабанний дріб як своєрідне вираження протесту проти світу дорослих. Для героя вагомими були духовні, а не матеріальні цінності: “Наближається мій п’ятнадцятий день народження, і, як завжди у вересні, я волів би бляшаний барабан, відрікаючись від усіх скарбів світу, почуття мої непохитно спрямовані до барабану із біло-червоного лакового бляха”. Барабан символізував поетичне мистецтво. Історія Німеччини сприймалася не як повчальна трагедія, а як абсурдний фарс, який треба було перекласти на темп маршу, для чого й знадобився бляшаний барабан.

Отже, Гюнтер Грасс своїм романом зробив спробу зруйнувати звичні уявлення в літературі, подивитися на все з іншого, нетрадиційного боку. У його творах усе було багатозначним. Письменник виступив не лише філософом та майстром оригінальної німецької прози, а ще й пророком.

За десять років до об’єднання двох німецьких держав він переконався в необхідності об’єднання німецької культури, у її винятковій ролі в умовах загального відчуження та ворожості, роз’єднаної країни, а також наголошував на засобах самореалізації.

Г. Грасса:

– відхід від реальності;

– альтернатива мислення, яке розвінчувало традиційні літературні норми і письменницькі установки;

– наявність форм комічного (гротеск, сатира);

– нестримність фантазії, виразність мови, глибина висновків;

– спонукання читача до аналізу та роздумів;

– відтворення ходу історії;

– двоплановість сюжету: поєднання умовного й реального, символічного й реально-конкретного;

– створення притчового характеру творів.