КВІНТ ГОРАЦІЙ ФЛАКК – ЕЛЛІНСЬКИЙ ТЕАТР

ЕЛЛІНСЬКИЙ ТЕАТР

КВІНТ ГОРАЦІЙ ФЛАКК

Все має міру якусь, повсюди межі є певні…

Горацій

Горацій – один із найвідоміших поетів не лише римської, а й світової літератури. Отримавши блискучу освіту у двох тодішніх столицях: Римі й Афінах, він чудово знав еллінську та римську літератури й філософію. У житті та творчості йому допоміг Вергілій, увівши нікому не відомого молодого поета до вищих кіл Риму – гуртка Мецената (ім’я якого стало символом сприяння митцям) і кола друзів Октавіана. Горацій – поет інтелектуальний.

Його

твори так само художньо довершені, як і філософічні. Так, в елегійному вірші “До Манлія Торквата” він розмірковує над швидкоплинністю людського житія, порівнюючи вічний кругообіг пір року зі змінами людського життя, яке дається лише раз. Це порівняння традиційне для світової міфології та літератури.

Горацій був і новатором. Він започаткував традицію повчання поетичного мистецтва (послання “До Пізонів”) і підбиття поетами підсумку свого творчого життя (ода “До Мельпомени”, яку часто називають просто “Пам’ятником”), Особливо уславився останній твір. Слова Горація “Звів я пам’ятник

свій.

Довше, ніж мідь дзвінка, вищий од пірамід царських, простоїть він…” викликали, без перебільшення, усесвітнє відлуння. їх нагадують рядки і англійця Вільяма Шекспіра (“Державців монументи мармурові переживе могутній мій рядок…”), і росіянина Олександра Пушкіна (“Я памятник себе воздвиг нерукотворный…”), і українця Максима Рильського (“Я пам’ятник собі поставив нетривалий не з міді гордої, не з мармурових брил…”).

Горацій обрав чіткий і вишуканий класичний стиль, спираючись на творчість давньогрецьких поетів: Архілоха, Апкея, Сапфо. Особливо двох останніх, які писали на мелодійному еолійському діалекті. Тож не дивно, що, підбиваючи підсумок свого творчого життя, Горацій особливо підкреслював те, що зумів піднести римську поезію до рівня еллінської, яку до того вважали неперевершеною (“…вперше скласти зумів по-італійському еолійські пісні…”) і перед якою схилялися римляни.

Звичайно, з огляду на художню довершеність еллінської літератури, це було величним творчим звершенням.

Горацій і справді “смерті весь не скорився”. В Україні його твори вивчалися в братських школах. Цікаво, що герой повісті М. Гоголя Тарас Бульба, перевіряючи, чого навчили в Києві його синів, згадує саме Горація, “що латинські вірші писав”.

Пам’ять про римського поета пережила віки й житиме, поки й віку.

ДО МЕЛЬПОМЕНИ

Звів я пам’ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка,

Нищий од пірамід царських, простоїть він.

Дощ його не роз’їсть, не сколихне взимі,

Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких –

Часу біг коловий – в прах не зітре його.

Смерті весь ие скорюсь; не западе в імлу

Частка краща моя. Поміж потомками

Буду в славі цвісти, поки з Весталкою

Йтиме понтифік-жрець до Капітолію.

Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись

Давн за владаря був серед полів сухих, –

Будуть знати, що я – славний з убогого –

Вперше скласти зумів по-італійському

Еолійські пісні. Горда по праву будь,

Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись,

Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.

ДО МАНЛІЯ ТОРКВАТА

Білі вже збігли сніги. На луги повертається зелень,

Знов кучерявиться гай.

В красній обнові земля, і знову, спадаючи, води

В’ються в своїх берегах.

Грації з німфами враз, одкинувши одяг прозорий,

В танці кружляють собі.

Рік, і година, та й мить, останок милої днини,

Радять: безсмертя не жди.

Зиму змагає весна, її ж переборює літо

Й гине само, як лише

Осінь розсипле плоди, за нею – на сон лиш багата –

Вже підбігає зима.

Тоншає місяця серп і знов ясніє уповні,

Ми ж, коли канем туди,

Звідки Еней не вернувсь, де Анк, де Тулл1 можновладний, –

Порохом, тінню стаєм.

Хтозна, чи зволять боги до годин, що майнули, додати

Частку й наступного дня?

Чим свою душу вгостиш – лиш того спадкоємець жадливий

Не загребе вже собі.

1 Легендарні царі Риму, згадані в “Енеїді” Вергілія (“Пророцтво Анхіза”).

Тож, коли вмреш і коли над тобою в усім своїм блиску

Мінос вершитиме суд –

Ні красномовство, ні рід, ні побожність велика, Торквате,

Сонця не верне тобі.

Так і Діані самій не вдалось юнака Гінноліта

Чесного звідти звільнить.

Так і летейських оков з дорогого йому

Пірітоя Навіть Тесей не зіб’є.

Переклади А. Содомори

1. Що у творчості Сапфо цінували елліни?

2. Як ви розумієте вислів “Вперше скласти зумів по-італійському еолійські пісні”? 3. Про який пам’ятник ідеться в оді “До Мельпомени”? Відповідь аргументуйте.

4. Древні казали: “Vita brevis, ars longa” (“Життя коротке, мистецтво вічне”). Як ця фраза пов’язана з одою Горація? 5. Як ви розумієте вислів “Чим свою душу вгостиш – лиш того спадкоємець жадливий не загребе вже собі”?

6. До пейзажної чи філософської лірики ви б віднесли цю елегію? 7. Чи можемо ми її назвати песимістичною? Відповідь аргументуйте.

8. Як мотив підведення митцем підсумку творчого життя, започаткований Горацієм, трансформувався у вірші М. Рильського? 9. Чому мотив нетлінності мистецтва, поезії, започаткований Горацієм, привабив велику кількість поетів?

Літературне відлуння

Максим Рильський

Я пам’ятник собі поставив нетривалий –

Не з міді гордої, не з мармурових брил.

Скупі слова мої, що на папері стали,

Укриє завтра пил.

Ні сили вищої не дарувала доля,

Ні слави славної мені не прирекла,

І час мене змете, як сохле листя з поля.

Мов крихти зо стола.

І я забудуся, і, може, лиш припадком

Хтось, розглядаючи старих книжок сміття,

Незацікавленим напом’яне нащадкам

Мале моє життя.

І скаже: жив, писав; приймав хвали й образи;

А втім, ніколи нам не бракне диваків…

…Та що, коли додасть: зате в житті ні разу

Неправді не служив!