Оповідання Бориса Грінченка “Олеся” переносить нас у той далекий і неспокійний час, коли український народ боровся проти монголо-татарської навали. Героїня оповідання Олеся – дівчинка років шістнадцяти.
Поруч із названим братиком Михайликом, затамувавши подих, слухала вона розповіді дідуся про страшних ворогів. Назавжди запали їй у серце слова діда про те, що “кожен чоловік повинен боронити від усякого ворога рідний край, не жаліючи свого життя”. Так і з Олесею сталося, коли прийшов час випробувань.
Коли на узліссі дівчинка
Юна героїня сказала: “Я вас, вороги, завела в цей ліс, і ви не вийдете відціль”.
Мов підрізана билина, впала вона додолу від татарської шаблі, “її голівонька схилилась, і чиста душа покинула тіло”. Село і люди були врятовані, бо вороги, заблукавши в лісових хащах, не знайшли дороги назад. У великій тузі, неймовірній скорботі схиляють односельці голови перед Олесею.
Автор
Це оповідання викликало в мене захоплення образом юної героїні, яка, не шкодуючи свого життя, врятувала своїх односельців. Я гадаю, що такий вчинок могла зробити тільки щира, смілива людина, якій не бракувало почуття власної гідності.