Люди вірять, що деякі речі мають неабияку силу, яка захищає їх від різних неприємностей, застерігає від необміркованих вчинків, а іноді рятує життя. З давніх-давен люди не розлучалися зі своїми оберігами. Для одних це був натільний хрест, для інших – ладанка, талісман.
Оберігом могла бути і родинна реліквія, яка для людини сторонньої може здаватися дрібницею, річчю, що не заслуговує на увагу.
У нашій родині оберіг незвичайний. Це вірш “Я поліг біля Ржева” російського поета О. Твардовського. Здавалось, як літературний твір може оберігати
По-перше, після його читання охоплює почуття патріотизму. Виникає бажання бути схожим на тих бійців, вольових, мужніх, сильних, які зі зброєю в руках захищали вітчизну від німецьких загарбників. Саме сила духу допомагала людям долати великі негоди, виходячи переможцями зі смертельних ситуацій.
По-друге, що таке війна, у нашій родині відомо не з чуток. Мій прадід Іван Іванович дійшов до Кенігсберга, визволяючи землю від ворога. Прадід мав багато бойових нагород, які дбайливо зберігає родина.
Я сказав “мав”, бо він давно помер, йому цього року виповнилося б сто п’ять років. Але ось що я
Мене, як і прадіда, хвилює те, що розповідь йде від імені бійця, якого “… сталева вбила бомба в польоті”. “І на білому світі наступила пітьма, ні петлички-налички з гімнастьорки нема”. Так, людини вже нема, багатьох бійців, що полягли, як і цей воїн, називають безіменними солдатами. Подвиг їхній відомий – врятована батьківщина, а ось імен ми не знаємо, як не знаємо імен тих, хто поліг біля Ржева, але недаремно загиблий говорить: “Я – де корені силу смокчуть в чорних гіллях, я – де з хмаркою пилу спіє жито в полях”.
Виходить, життя продовжується, і продовження його – в дітях, онуках, правнуках загиблих. Коли я дивлюся на старі дерева, мені здається, що вони уособлюють безіменних солдат, а де дерево – там і птахи. Ось і герой Твардовського каже: “Я – де щебет пташиний в вечори золоті, я – де ваші машини рвуть повітря в путі… “
Предки заповідали нам сумлінно працювати. Ми живемо зараз у вільній самостійній Україні. Вона пам’ятає про подвиги бійців з різних куточків колишнього Радянського Союзу, які змели ворога з нашої благословенної землі.
А ще загиблий герой Твардовського заповів: “Берегти її світло, перемогу свою, в пам’ять воїна-брата, що поліг у бою”.
Чим не оберіг ці слова? Якщо життя в Україні щасливе, якщо ми бережемо наші національні традиції, то що може загрожувати нашій самостійності?
А ще солдат, що загинув біля Ржева, звернувся до нас із такими словами: “Завішаю вам нині всім у щасті прожить і своїй Батьківщині з честю вірно служить”.
Подібні слова в родині чули від мого прадіда.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)