(1845)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: сатирична поема з елементами лірики та героїки. Іван Франко так писав про поему: “… це огниста інвектива проти темного царства… “
Тема: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі.
Головні ідеї твору: заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога – російського царату (співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу).
Літературознавці
Так забриніли в поемі виразні революційні мотиви.
Головна частина поеми – це
Колонізатор мріє про час, коли підкорені будуть платити податок навіть за сонце. Підступні завойовники закликають горців до “дружби” й обіцяють, що ті від них “багато б дечого навчились!”. У пориві захоплення собою загарбник вихваляється своєю культурою, християнськими чеснотами, а насправді демонструє власне варварство.
Він з гордістю повторює: “Усе добро… у нас!” Що ж, пригляньмося, яке то добро в російських можновладців. Багатозначна фраза “од глибокої тюрми та до високого престола – усі ми в золоті і голі” свідчить, що в Росії два антагоністичні класи: один – у золоті, а інший – голий, у злиднях.
Що ще є в царату? “Сибір неісходима!” Цей епітет ще глибше підкреслює бездонність цієї незамкнутої тюрми…
Закінчує поему Т. Шевченко інтимним зверненням до загиблого друга (якому й присвятив поему), “доброго”, “незабутнього” Якова де Баль-мена, який загинув не за рідну Україну, а “випив з московської чаші московську отруту”, отже, його вбивця – царат, а не горці (Б. Степанишин).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)