Інші романи, Клеменция, Літо в Борносе й Сльози (Lagrimas) значно уступають Гавиоте; у них ще помітніше головний недолік, властивим всім добуткам Фернана Кавальеро, загальна монотонність, нескінченне повторення тих самих мотивів з тим самим незмінним приспівом. Може бути, почасти це залежить від того, що саме середовище, досліджуване автором, занадто бідна змістом і не представляє тієї розмаїтості типів, якої буяють англійське й французьке суспільства, що так яскраво відбилася в безсмертних створеннях Диккенса й Бальзака
Але найважливішою
Крім повістей і романів, добутку Фернана Кавальеро дуже не численні: кілька віршованих п’єс, випадні дорожні замітки o бойовище при Ватерлоо; опис Ахена; кілька сцен з життя приморського населення й досить поверхневий трактат o римської й грецької міфології, от і всі, o, чим ще варто згадати. Невід’ємна достоїнства автора як художника живописця й тонкого психолога, більш-менш проявляються всюди, становлячи головну силу цього таланта, але так, же яскраво видаються при цьому і його слабкі сторони, в основі яких лежить сумний недомисел
Користуючись усяким зручним випадком для своїх запеклих нападок на ідеї волі й прогресу, романістка з такою ж чисто-жіночою гарячністю звеличує всі традиції доброго старого часу: сліпу віру, непогрішність католицьких, догматів і найміцніший оплот усього цього, благодійну інквізицію. Вона жагуче ненавидить демократичний дух, a тим часом, якщо, уважно придивитися до її Творчості, то виявиться, що саме там – те воно й досягає своєї найбільшої висоти й художньої правди, де відтворювати зовнішній і внутрішній мир простолюдинів, з усіма характерними рисами навіть самої їх мовлення
Близьке вивчення народного середовища позначається саме собою в більшості добутків цієї письменниці; але, на жаль, не сприяє правильності її мислення. Вся перейнята ультрамонтанской теологією, не бентежачись ні якими протиріччями розуму, вона відстоює нерівність між людьми, тобто той порядок речей, при якому бідняк повинен залишатися у вічній залежності від багатія й не може існувати без його милостинь; a прославляє благотворительность, що, постійно є y її в тій вузькій формі, що дотепер лише сприяла моральному падінню знедолених, анітрошки не поліпшуючи їх участи
Створюючи характери своїх головних героїв, вона завжди бере зразками величні типи древньої католицької Іспанії й зводить їх в ідеал; a всі, породженою сучасною цивілізацією, віддає осміянню, або представляє в самім невигідному світлі
И що ж виходить із всіх цих зусиль? Нічого, крім прямого збитку самій творчості обдарованої романістки, значного применшення його життєвості. Взагалі, їй далеко до нашої Жорж-Занд, і так незмірно далеко, що між ними немислимо навіть ніяке порівняння.
Дарма Мериме називає її іспанським Стерном, ще з меншою підставою вона сама вподібнює себе Эмилю Сувестру, на нашу думку, це скоріше Шатобриан у жіночому роді, з азартом виступаючий на захист всіх упереджень, всіх забобонів слабкого, зніженого, ледачого суспільства, ворожого праці й руху думки, що завзято зберігає свій ветхий життєвий лад. І як гаряче, з какою сміливістю ця жінка намагається озброїти свій народ проти всякого нововведення, проти всякого прогресу, у чому б він не проявлявся: залізниці, телеграфи, всі винаходи науки їй ненависні; проти них спрямовані самі уїдливі її стріли, a у симпатії постійно відмінюються на користь монастирів, релігійного декоруму, обожнювання святих подвигів, по суті, нічим не відрізняється від язичеського культу. Словом, – в області іспанського роману Фернан Кавальеро є тим же, чим був Бальмес у теології, Донозо-Кортес – у політику, тобто представником і затятим захисником минулого
(2 votes, average: 3.50 out of 5)