Уся творча діяльність великого німецького поета Генріха Гайне пов’язана з його боротьбою за світле майбутнє Німеччини, за свободу і щастя німецького народу.
Творча спадщина Гайне пройнята гуманістичними ідеалами свободи людської особистості. Висока майстерність поета, блискучий полемічний талант публіциста зробили ідеї Гайне зрозумілими для людей, які живуть у різних куточках земної кулі.
Але творча особистість Гайне розвивалась у той період, коли в літературі Німеччини, як і багатьох європейських країн, поширювався романтичний
Порушуючи ідейно-естетичні закони німецької романтичної школи видавати бажане за дійсність, Гайне висловив у статті думку про те, що Німеччина вільна і “…ні один піп не може заточити у в’язницю німецькі уми; ні один благородний дворянчик не має більше права батогом
А у своїй поетичній творчості Генріх Гайне пішов значно далі за німецьких романтиків. Найвагомішими творами двадцятих років, які поставили Гайне в передові лави тодішньої літератури, стали “Книга пісень” і “Шляхові картини”.
Збірка “Книга пісень” посіла важливе місце не лише у творчій спадщині Генріха Гайне, а й відіграла важливу роль у розвиткові всієї німецької лірики. Продовжуючи кращі традиції національної поезії, Гайне проклав своєю збіркою нові шляхи розвитку німецького ліричного віршованого жанру.
“Книга пісень” являє собою ліричну повість, об’єднану однією спільною темою – темою кохання. Але велич Гайне-поета полягає в тому, що в інтимно-ліричній тематиці збірки він зумів відбити дійсні риси свого сучасника – молодої людини десятих-двадцятих років XIX століття, яка опозиційно ставиться до дійсності. На це вплинула і особиста драма Гайне: а його кохана вбачала в поеті лише бідного родича.
Але в збірці ця тема набула соціального звучання. Історія кохання у творах Гайне стала вираженням протесту проти дворянсько-бюргерської моралі, про що свідчить вірш “Ліричне інтермеццо”.
Гайне розумів, що його страждання – це важка суспільна хвороба, виснажуюча багатьох людей Німеччини, пригнічених своїм політичним безправ’ям, і, звертаючись до своєї коханої, говорив:
Я поэт немецкий, Известный в немецкой стране,
Где вспомнят о лучших людях, Там вспомнят и обо мне.
А что со мной, малютка,- То у многих немецких людей.
Где вспомнят о худших напастях, Там вспомнят и о моей.
Вірші, що увійшли в “Книгу пісень”, створювалися протягом близько десяти років. Вони є наочним прикладом розвитку світобачення й удосконалення художньої майстерності Гайне. Все гостріше і глибше звучать у його творах опозиційні соціально-політичні мотиви.
Зі зміною світогляду автора змінюються й риси ліричного героя. Він живе в реальному світі, але почуття його овіяні світлим і радісним колоритом.
Автор неначе переконує і себе, і ліричного героя своїх творів у тому, що за будь-яких соціальних умов людина прагне щастя. В інтимній ліриці поета з’являються інші відтінки. Легкий смуток нерозділеного кохання не має нічого спільного з хворобливою тугою ранніх віршів.
Ліричний герой циклів “Ліричне інтермеццо” та “Повернення на батьківщину” не поетизує містичне, потойбічне кохання, а утверджує ідеал земного кохання в усій його життєвій красі:
Дорогая, что же это:
Не пустой ли призрак ты,
Что возник в мозгу поэта
В пору летней духоты?
Нет! Такой улыбки чистой,
Глаз, такой струящих свет,
Красоты такой лучистой
Не придумает поэт.
Недаремно вірші цих двох збірок зрілого майстра привернули увагу багатьох композиторів і стали всесвітньовідомими романсами.
Подальша творчість митця спирається на метод іронії, властивий більшості романтиків, для яких іронія служила засобом примирення з дійсністю, вводила у світ ілюзій і буденності.
Гайне ж звертається до іронії, щоб, навпаки, розвіяти безплідні романтичні ілюзії, показати їх безпомічність у зіткненні з дійсністю.
Часто в уста ліричного героя автор вкладає гостру політичну сатиру, яка у подальшій творчості стала невід’ємною рисою його прози. На початку тридцятих років основним жанром творчості Генріха Гайне стає публіцістика.
І тільки могутній революційний поштовх років сорокових, який вимагав від літераторів агітаційних функцій, повернув Генріха Гайне до лірики, з якою він більше не поривав до останніх днів свого життя.
Але останній період творчості майстра вже не став періодом пошуків. Його можна назвати періодом сумнівів. Реакція на невдале завершення революції 1848 року знайшла свій відбиток у збірці віршів “Романсеро”.
Ліричний герой цієї збірки висловлює зневіру у боротьбі. Як особисту трагедію він сприймає загибель істинних героїв і торжество проходимців:
Гей! От смерти бесполезно
В панцирь прятаться железный;
Весь в крови падет герой.
Одолеет добрых злой.
Але конфлікт ліричного героя з реальністю якраз і полягає в тому, що він вступив у суперечку сам із собою, але в нього збереглись і воля до боротьби, і віра в перемогу над силами реакції.
Забытый часовой в войне свободы,
Я тридцать лет свой пост не покидал,
Победы я не ждал, сражаясь годы;
Что не вернусь, не уцелею – знал.
Где ж смена? Кровь течет, слабеет тело…
Один упал,- другие подходи!
Но я не побежден: оружье цело,
Лишь сердце порвалось в моей груди.
Ось таким і постає переді мною ліричний герой творів Генріха Гайне. А митець, який створив всесвітньовідомі шедеври лірики, прози і публіцистики, зумів відтворити найтонші відтінки настроїв людської душі, живе і буде жити у віках. Адже зліт людської думки не має меж.
Ось у цьому, на мою думку, і полягає безсмертя.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)