Тема кріпосництва в Росії завжди була предметом пильної уваги великого письменника Салтикова-Щедрина. Наприкінці 70-х років письменник підійшов у своїй творчості до рішення теми, за якого він міг узятися, тільки нагромадивши необхідний життєвий матеріал, маючи величезний ідейний досвід, коштуючи на твердих революційно-демократичних позиціях. Герой задуманого їм добутку повинен був персоніфікувати собою всі пороки й виразки кріпосницького суспільства.
Це людина, наповнена порохом саморуйнування. Автор уже звертався до цієї теми в сатиричній
Історія загибелі сімейства кріпосників Головлевих спочатку була частиною хроніки Добромисні мовлення, що в основному присвячена опису дійсності хижак^-буржуа Дерунова. Письменник вирішив виділити із хроніки оповідання про сім’ю Головлевих і створив на їхній основі хроніку-роману-хронікові Добродії Головлеви. Композиція його була підпорядкована одній темі краху кріпосництва.
Роман починається передчуттям смерті одного з героїв (Степана), потім протягом оповідання перед нами з’являється
Образи Головлевих старшого й молодшого покоління яскрава ілюстрація пагубного впливу на людську особистість недосконалого суспільного лада, заснованого на гнобленні. Саме тому автор у романі приділяє увагу більше моральній, моральній стороні справи, а не економічному збіднінню кріпосників. Хочу відзначити, що авторові вдалося так талановито зобразити конкретних героїв, що в них втілилися всі пороки не тільки однієї сім’ї, але й усього суспільства.
Яскраво виписаний Иудушка Головлев. Письменник зробив його буквально символом усякого паразитизму, людиноненависництва й реакції
Усе компоненти роману: пейзаж, мовлення героїв, авторські характеристики й відступи все у романі служить однієї мети розкриттю причин загибелі будуючи кріпосників. Особливо вражає мовлення Иудушки людиноненависника й блудослова, виткана з афоризмів, зменшувальних і ласкательних слів, подихів, лицемірних звертань до Бога, безперервних повторень
Хочу відзначити також ще дуже важливий композиційний момент у романі: автор свідомо виключив подробиці кріпосницького побуту, виховання нового покоління кріпосників і їхніх взаємин із селянами. Мені здається, письменник зробив це для того, щоб створити ще більш безвихідний і не тло, що гармоніює з живим миром, на якому зживають себе кріпосники. Живаючи, світла дійсність як би сама не випускає їх з обмеженого простору, немов страшна заразна хвороба
Є присутнім і відчувається читачем у романі й дух самого автора, що всією душею любив пригноблений народ Росії й боровся за його волю
Коли намагаєшся охопити думкою вся нескінченна кількість сатиричних персонажів, що встають перед нами зі сторінок творів М. Е. Щедріна, те спочатку навіть губишся: така їхня безліч і настільки вони різноманітні. Один з найвідоміших сатиричних персонажів Щедріна Иудушка Головлев, головний герой роману “Добродії Головлеви”.
Вийшовши у відставку й оселившись у Головлеве, він повністю зрадився безконтрольного ледарства, що мала “всі зовнішні форми посидющої, непосильного праці”. Було щось павукове у звичках Иудушки, у способах нападу на жертву. Иудушка, намітивши чергову жертву, починає кружляти навколо її й присипляти її пильність клейкою патокою словесного гною. Тому в мовленні Иудушки переважають зменшувальні, ласкательние суфікси, пришепетивающие словесні звороти.
Він майже ніколи не говорить: бог, мужик, масло, хліб. У його вустах слова постійно знаходять елейно-сюсюкающий вид: боженька, мужичок, маслечко, хлібець
Виступаючи в ролі кровопивушки, він обставляє свої дії найлютішого лихваря так, щоб за формою вони виглядали актом християнського благодіяння. Так він надходить завжди. Йому потреби ні, що у святість його вчинків ніхто не вірить. Для нього важливо, щоб за формою все обстояло як покладено.
Иудушка ограбував власну матір і вигнав її з будинку, але проробив все це, дотримуючи видимості самої відданої синовней шанобливості. У житті Иудушка актор. Він постійно грає в інсценованій їм комедії роль, і притім завжди саму підлу.
Иудушка релігійний, але й з Богом він лицемірить, охоче беручи участь у розігруванні обрядової сторони релігії. Він знає масу розхожих афоризмів, затертих прописних істин, якими відгороджується від необхідності приймати неугодні йому рішення
У Головлево зненацька приїжджає Петенька, молодий офіцер, єдиний оставшийся в живих син Иудушки. Батько заздалегідь вирішує: якщо син приїхав за грішми, відмовити. Він репетирує сцену майбутньої розмови, підбирає афоризми, від яких, як від непробивної броні, відскакують всі резони.
Не одержавши від батька допомоги, Петенька гине. Коли при аналогічних обставинах застрелився старший його син, Володя, Иудушка отслужил по ньому панахиду. Так само він надійшов і цього разу. Ні каяття, ні каяттів совісті: він надійшов за законом.
Иудушка любить посилатися на закони. Закон, як і Бог, що не сходить із його мови, його моральна опора, точніше, основа його аморальної філософії
Кінець Иудушки закономірний. Він, все життя чтивший церковну обрядовість, умирає без покаяння. У глуху ніч відправився Порфирій попрощатися з могилою матері, а ранком знайшли в дороги засипаний мокрим снігом покляклий труп. Виявилося, що совість в Иудушки не начисто була відсутня, а тільки була загнана й позабута. Але було вже пізно.
Занадто довго він грішив, щоб можна було щось змінити й виправити. Цим завершальним штрихом, що свідчить про здатності автора проникати в самі потаєні глибини людської психології, Салтиков-Щедрин підбив підсумок похмурої й заплутаної історії деградації особистості в буржуазному світі
(2 votes, average: 3.00 out of 5)