КОМАРОВ МИХАЙЛО (псевд. і крипт. – М. К., М. У., Мих., К, М. Комар, М. Неїжмак, М. Уманець та ін.; 23.01.1884, с. Дмитрівка, тепер Петропавлівського р-ну Дніпропетровської обл. – 19.08.1913, Одеса) – бібліограф, критик, фольклорист, лексикограф, перекладач, громадський діяч.
Народився в російській родині, що оселилася в Україні і сприйняла українську культуру. По закінченні юридичного факультету Харківського університету (1867) обіймав різні судові посади в Острозьку на Воронежчині, в Києві, Умані та Одесі. Водночас брав активну участь у культурно-громадському
Перша праця – “Два варіанти південноросійської народної думи про Саву Чалого” (1865). Під впливом народницьких ідей 70-х років написав серію науково-популярних “книжечок для народу”. Справою всього творчого життя М. Комарова було, по суті, перше в українській культурі заняття бібліографією. Його бібліографічні покажчики нової української літератури, творчої спадщини окремих письменників (Т.
Шевченка, І. Котляревського, С. Руданського)
Діяльність бібліографа різнобічна. Він упорядкував довідники “Бібліографічний покажчик музичної і літературної діяльності М. В. Лисенка, 1868-1903” (1904); “Українська драматургія 1815-1906” (1906). Праці М. Комарова сприяли розвиткові літературних і мистецькознавчих бібліографій.
Він розшукував і публікував з власними коментарями невідомі твори П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, В. Забіли, М. Мови-Лиманського, О. Стороженка, С. Руданського, К. Думитрашка, П. Куліша, І. Карпенка-Карого, О. Кольцова.
Особливо значний внесок М. Комарова як публікатора та одного з перших інтерпретаторів творчого доробку С. Руданського. Майже сто творів поета опублікував він (1892-1904) у журналах “Правда” і “Зоря”. На підставі цих публікацій і текстів ще не друкованих творів М. Комаров здійснив власним коштом окреме видання творів Степана Руданського (т. 1 – Львів, 1895) з бібліографією друкованих творів поета і власною передмовою.
Це видання відіграло значну роль у популяризації творчості письменника та виявленні інтересу до пошуків його творчої спадщини.
Тривалий час М. Комаров брав діяльну участь у літературному процесі. Його рецензії та історико-літературні статті у 80 – 90-х роках виходили в газеті “Діло”, журналах “Киевская старина”, “Правда”, “Літературно-науковий вістник” та редагованому ним двотижневику “По морю и по суше”. Найчастіше друкувався в “Зорі” у рубриках “Літературна критика і хроніка”, “Критичні замітки”, “Спомини, життєписи і матеріали життєписні”, особливо тоді, коли редактором журналу став В. Лукич.
Найвищим критерієм оцінки суспільної ваги та ефективності літературної праці, як і найбільшим авторитетом для українських письменників, вважав Т. Шевченка, що “свій талант великий повернув на добро людське, що все життя своє прихилив до волі народної”. М. Комаров влаштовував своєрідні літературні читання з нагоди Шевченкових роковин із виголошенням власних “Оглядів літературної і просвітної праці за попередній рік”. Уривки з “Оглядів” друкувалися в “Зорі” та інших періодичних віщаннях. Об’єктом популяризації М. Комарова була творчість П. Гулака-Артемовського, В. Забіли, І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, В. Самійленка, Б. Грінченка, М. Чернявського, Лесі Українки та ін.
Особливо високо цінував художні твори І. Франка, які “дужою думкою і талановитістю відзначаються”.
М. Комаров – автор кількох оглядів українського друку (1885, 1889, 1890). Виступав з питань розвитку вітчизняного мистецтва, зокрема театру, часто інформував читачів “Зорі” про нові твори М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, нові досягнення української сцени. Цінність театральних рецензій М. Комарова зумовлена грунтовним знанням драматургії і відчуттям законів сценічного мистецтва.
Значний внесок ученого у фольклористику. За допомогою збирачів – аматорів уклав “Нову збірку народних малоруських приказок, прислів’їв, помовок, загадок, замовлянь і шептань” (1890); опублікував фольклорні твори: “Оповідання про Богдана Хмельницького”, “Оповідання про Антона Головатого та про початок Чорноморського козацького війська” (обидва – 1901). Дуже популярним був упорядкований ученим альманах “Війок Т. Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів” (Одеса, 1912).
Піднесенню авторитету українського слова, збагаченню мови читачів служив складений ним за допомогою М. Старицького та Олени Пчілки чотиритомний “Словарь російсько-український” (1893 – 1898). Авторський колектив виступає тут під псевдонімами: М. Комаров – М. Уманець, інші під загальником – А. Спілка.
М. Комаров знаний і як перекладач віршів М. Добролюбова, поезій у прозі І. Тургенєва, повісті М. Гоголя “Тарас Бульба”, роману М. Мордовця “Професор Ратмиров”, творів Л. Толстого та В. Короленка. 1911 р. вчений завершив роботу над “Матеріалами для біобібліографічного словника українських авторів” та “Бібліографічним покажчиком українського друку” (не опубліковано, рукописи, очевидно, загинули під час Другої світової війни).
Літ.: Музичка А. В. М. Комаров як критик і літературознавець // Літ. архів. 1930. Кн.
3 – 6; Гуметок М. П. М. Ф. Комаров // Гуменюк М. П. Українські бібліографи XIX – початку XX століття: Нариси про життя та діяльність. X., 1969; Корнейчик І. І. Історія української бібліографії. Дожовтневий період. X., 1971; Кримський А. Ю. Михайло Комаров // Кримський А. Ю. Твори: У 5 т. К, 1972.
Т. 2; Булахов М. Г. Восточнославянские язмковеды. Биобиблиографический словарь. Минск, 1978. Т. 3; Грицюта М. С. Михайло Комаров // Історія української літературної критики.
К., 1988.
М. Грицюта
(1 votes, average: 5.00 out of 5)