Борис Олійник належить до найпопулярніших поетів, без яких не можна уявити сучасної української літератури. Творчість цього самобутнього митця має ті необхідні прикмети, завдяки яким поезія стає художнім документом свого часу, переконливо і глибоко виражає риси духовного портрету цілого покоління.
Передусім це поезія соціально активна: просто описовість їй чужа. Емоційна атмосфера тут насичена до грозового розряду, а гумор забарвлений у драматичні тони.
Ці риси не виходять з конкретного твору, так і всієї творчості взагалі: вони
Мабуть, вихідним і визначальним тут є особа ліричного героя.
Різноманітні відгалуження сходяться в поезії Бориса Олійника в одному фокусі, в одній точці. Ліричний герой говорить від імені свого покоління.
Борис Олійник рідше вдається до “прямої” присутності свого ліричного героя в подіях минулого, але герой цей відчуває на собі і погляд батьків, і борг перед ними. Це виявилось уже на початку творчості поета і стало одним із найголовніших мотивів його книг. Пам’ять ліричного героя Бориса Олійника збагатилася новим суспільним досвідом, розширилися історичні й географічні рамки творів, і за цим усім виразно вимальовується цілеспрямованість – вибрати з минулого і сучасного найістотніше, найвагоміше, найпотрібніше.
“В характері ліричного героя Бориса Олійника якраз знайшло своє органічне поєднання те, що йде з глибини віків, із тим, що дала епоха сучасна. Добре видно це поєднання в одній із найкращих поем Бориса Олійника “Урок”, в якій поєднано два часових плани: події другої світової війни та життя сучасників. Твір написаний у формі діалога батька з сином – людей, близьких кровно, але різних за своїми світоглядними позиціями, зокрема ставленням до історичного минулого. Та найвиразніше в “Уроці” звучить мотив пам’яті:
Пам’ять віри. Пам’ять роду. Пам’ять прапора і серця.
Лиш по пам’яті в людині Пізнає Людину світ.
Автор утверджує думку про необхідність прилучати молоде покоління до історичного досвіду батьків, закликає пам’ятати про загиблих у боротьбі з темними силами. Відчуття цього з’вязку лежить в основі поетичного світу Бориса Олійника.
Ліричний герой вбирає в себе минуле, не хоче й не може лишатися на рівні минулого, бо відчуває себе ланкою безперервного історичного процесу. В його рвучких ритмах, у малюнках, сповнених витонченої пластики, в умовних символах, спроектованих на картини реального життя, без зусиль знайдемо відголос традицій української поезії. Завидне вміння митця вдивлятися в життєвий стан, відчувати в ньому те, що переростає рамки скороминущості і буденності.
Для стикування конкретних вражень з проблематикою соціальною та філософською поет відшукує і часто знаходить підтримку та опору в творчості митців різних народів. Борис Олійник має своє виразне творче обличчя, його стиль відрізняється від стилю колега Але поет належить до свого покоління, є його часткою і одним з виразників.
Постать Бориса Олійника напрочуд цільна: чи не кожний його новий твір тісно пов’язаний з попереднім. Розглядати їх відокремлено просто-таки неможливо. Його поезії можна згрупувати за певними мотивами, які з рухом творчості окреслюються усе виразніше, повніше, глибинніше.
Уже виробивши в основному свою манеру, утвердившись в своєму стилі, він “не застигає завершеною скульптурою”, а формується далі. Для нього немає формул на все життя, його мислення живе.
Борис Олійник – один з визначніших майстрів сучасної української поезії, автор півтора десятка книг, лауреат премій різного рангу. Перейнявши творчу естафету з рук майстрів, що перейшли в мармур і людську пам’ять, він несе її далі. Досвід поета збагачується разом з досвідом сучасників, народу; Батьківщини, Саме це дає йому моральне право написати такі слова:
Ви, чиє ім’я з великої літери пишем! Мамо моя з пелюстками. ласкавих долонь! Роде мій древній, увінчаний хлібом всевишнім!
О укріпіть мене…
(2 votes, average: 3.50 out of 5)