9 клас
ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
І варіант
Чи задумувався хто з нас, прочитавши поему “Енеїда” Котляревського, який шедевр ми тримали в руках? Це епохальна поема, яка подає нам картину життя українського народу кінця XVIII – початку XIX століття. Понад два століття живе цей твір в історії нашої літератури і живить нас дотепністю, гумором, відвагою, завзятістю героїв.
Котляревський був одним з перших, хто відкрив красу української мови. Своїм твором він доводить, що існує народ зі своєю культурою, звичаями, побутом, характером,
Поема писалася на зламі двох століть (1794- 1822 рр.) в умовах, коли українська мова жила в побуті й не прийшла ще в літературу. (Згадаймо мову творів Григорія Сковороди). І, можливо, не стала б жива мова народу літературною, якби не такі діячі, як Котляревський.
Напевно, це один з тих козаків, які після зруйнування Січі шукали, куди прикласти свої молоді сили. І автор пускає відчайдушну Енеєву ватагу в житейське море пригод. Усе переплелося у творі – боги з Олімпу, земні мешканці, навіть представники потойбічного світу. Але своєрідність поеми втому, що в усіх епізодах твору чітко простежується життя й побут українського народу. Колоритним постає перед нами головний бог Олімпу – Зевс:
Зевес тоді кружляв сивуху
І оселедцем заїдав.
Заспокоюючи Венеру, він пророкує майбутнє Енею:
Еней збудує сильне царство
І заведе своє там панство…
На панщину весь світ поганить,
Багацько хлопців там наплодить
І всім їм буде ватажок.
З гумором змальовує автор побут карфагенців. Дідона – цариця Карфагена – моторна пані, чепурна. В її мові, поведінці проглядає тип української жінки. Ось як вона зустріла троянців:
Відкіль такі се гультіпаки?
Чи рибу з Дону везете?..
Автор широко використовує фольклор та етнографію. Детально описує вміння українців пригощати гостей, звеселяти їх. Троянцям у Карфагені подавали “куліш і кашу, локшину, із підливою індик”, а звеселяли іграми в “панаса”, “хрещика”, “ворона” тощо.
Зустрічається в поемі й натяк на чумакування: Латинові в подарунок із Криму троянці привезли сіль.
Одягнувши своїх героїв у національне вбрання, автор подає нам особливості українського костюму: жіночого й чоловічого, буденного й святкового. Наприклад, Дідона постає в спідниці й у “керсеті шовковому”, у запасці й червоних чоботях.
Картини вечорниць, похорону, поминок, ворожіння – це Україна епохи кінця XVIII – початку XIX століття.
Описується цікавий момент, коли троянці вчили латинську мову – вони визубрили підручник. Цим самим автор викриває схоластичну систему навчання.
Гумор і сатира в поемі переплітаються з героїкою. Подвиг побратимів, які своє життя віддали служінню Вітчизні, заслуговує на повагу. Герої керуються принципом:
Де общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинність ісправлять.
Твір зачаровує читача мовним багатством, оптимістичним настроєм, молодецьким духом. Навіть трагічне автор уміло подає в гумористичному плані, це не суперечить самій правді життя: трагічне й комічне завжди поряд. Завдяки “Енеїді” ми потрапили в далеку від нас епоху, занурилися в колоритне українське життя й зрозуміли, що тільки здоровий дух народу, його гумор і відвага живили Котляревського вірою в краще майбуття. Не може безслідно зникнути народ з такою багатою мовою й культурою.
Письменник довів, що українці – то народ, а українська мова – то не діалект.