Від суворої кари Новикова врятувала лише смерть. Його сучасник І. І. Сердюков в автобіографічних записках дав йому таку характеристику: “…розумниця і декабрист, якого, коли б не вмер, постигла б доля Пестеля та інших нещасних”
Котляревський був дуже близький до Новикова в період перебування останнього в Полтаві. Тривалий час про це не було відомо. Перший біограф письменника С. Стебліп-Камінський не згадав про це знайомство в не-кролозі, а також у першому варіанті біографії. Згадка про це в другому варіанті (1869) у друкованому тексті
Можливо, пропуски зроблено, щоб не кидати на Котляревського підозру про причетність до декабризму.
До справи декабристів Котляревського офіційно не притягали, але в “Алфавіті” декабристів його згадано: “Котляревський. Малоросійський дворянин”. Матвій Му-равйов-Апостол назвав його в числі членів Малоросійського товариства. Але після розшуку комісії виявилось, що товариства цього ніколи не було, а тому покази про Котляревського залишено без уваги”68.
Довідка ця не зовсім точна. М. Муравйов-Апостол на допиті (22 січня 1826 року) у поясненнях,
Лукашевич, Переяславського повіту, може подати бажані відомості. Він був членом Полтавської ложі і в зв’язку з Новиковим. Семен Михайлович Кочубей, Котляревський, Тарновський, Алексєєв теж були членами цієї ложі”70. Але зв’язок автора “Енеїди” з декабристами, передусім з Новиковим, не підлягають сумніву. Котляревський познайомився з Новиковим десь у середині 1816 року (М.
Рєпнін був призначений генерал-губернатором 22 липня). їм доводилось дуже часто зустрічатись у зв’язку з організацією в Полтаві театру, про що Мова буде далі. Вони, очевидно зблизились, і 1818 року Котляревський вступає до масонської ложі “Любов до істини”.
Про ставлення Новикова до письменника свідчить один лист у зв’язку з обранням цього громадського діяча того ж 1818 року на члена-кореспондента петербурзького Вільного товариства прихильників російської словесності, заснованого 1816 року (до складу товариства входили видатні декабристи: К. Рилєєв, Ф. Глінка (голова), В. Кюхельбекер, М. Тургенєв та ін.). Дякуючи секретареві товариства Андрію Нікітіну за надану йому честь, Новиков вважав за потрібне згадати про діяльність у Полтаві М. Рєпніна й Котляревського. В листі, напи-ному в листопаді 1818 року з Чернігова, йде мова про два доми виховання бідних дворян.
Особливо виділено другий із них: “З них Полтавський дім виховання бідних вирізняється усіма сторонами, чому багато сприяє майже постійне перебування в Полтаві Малоросійського військового губернатора, який звертає особливу увагу на цю установу й зразкову пильність і дбання головного його наглядача майора Котляревського, відомого перекладанням Вергілієвої “Енеїди” на вітчизняну його малоросійську мову. Чиновник цей у колі вихованців являє собою шановного й суворого батька, нагорода за працю його відбита завжди на обличчі його, задоволення внутрішнє й схвалення сумління знати в усіх рисах його, і він… наскільки суворий в керуванні вихованцями, настільки ж дбайливий у наданні їм задоволення”
Можливо, що тоді ж постало питання про можливість обрання автора “Енеїди” в члени Товариства прихильників виборної словесності.
Прийнявши Котляревського до масонської ложі “Любов до істини”, Новиков, очевидно, готував його до вступу в таємне товариство. Цілком можливо, що він познайомив його із статутом товариства – “Зелена книжка”. С. Стеб-лін-Камінський згадував, що Котляревський сказав його батькові в день присяги Костянтинові: “Сьогодні ми присягали Костянтинові, а через тиждень будемо присягати Миколаєві”, і далі: “…коли це передбачення збулося, признався, що давно знає від Новикова, колишнього правителя канцелярії (…) і члена таємного товариства про існування відомого акта про зречення в. кн.
Костянтина Павловича престолу. Коли сталася подія 14 грудня 1825 року, Котляревський радив моєму батькові позакидати всі масонські знаки, зірочки якісь та ін.” 7І. Отже, Новиков довіряв Котляревському важливі політичні таємниці.
Заслуговує на увагу й участь письменника у загально-російському літературному русі. Відомо, що декабристи використовували низку літературних організацій для легальної діяльності, для поширення своїх визвольних ідей і поглядів. До таких організацій належало, зокрема, Вільне товариство прихильників російської словесності, членом-кореспондентом якого був М. М. Новиков.
А 1821 року почесним членом цього товариства обрано Котляревського.
Можливо, що цс сталося, як ми зазначали, й не без впливу, й не без участі Новикова, зв’язаного з керівними членами товариства і водночас членами “Союзу благоденства” Ф. Глінкою, О. Бестужевим, К. Рилєєвим та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)