Іван Феодосійович Корсак (15 вересня 1946) – український письменник і журналіст. Почесний громадянин Луцька.
Іван Феодосійович Корсак народився 15 вересня 1946 року у смт. Заболоття Ратнівського р-ну Волинської обл. Освіта агрономічна та журналістська. Редагував газету “Радянське Полісся” в м. Камінь-Каширському (1975-1990), “Народна трибуна” в м. Луцьку (1990-1995), шеф-редактор газети “Сім’я і Дім” (1996-2014).
В 2011 – 2014 рр. – член Ради Національної спілки письменників України, член редколегії газети “Літературна Україна”.
Твори:
Книга Івана Корсака “Імена твої, Україно” посідає в літературному потоці своє особливе місце. Уперше тут подано художні оповіді про ряд визначних українців, незнаних і не пошанованих, на превеликий сум, в Україні. Прикладом може слугувати оповідання “Кавалер ордена Бусто де Лібертадор” про волинського поміщика Михайла Скибицького. Далекого 1823 року романтичний волинянин через Швецію й Англію добирається до Венесуели, вступає волонтером в армію Симона Болівара й у вирішальній битві за незалежність проти іспанських колонізаторів при Аякуччо вояки полковника Скибицького добиваються перелому і перемоги – найвищу військову відзнаку, орден Бюст Визволителя, Скибицький отримує особисто з рук Болівара.
По-своєму оцінили заслуги національного героя при поверненні в Україну – губернатор Київський, Волинський і Подільський Гур’єв за вказівкою імператора відправляє Михайла в заслання у В’ятку.
А вже згодом, при другій поїздці в Америку, Скибицький уперше в історії дає інженерний розрахунок Панамського каналу…
Дивні метаморфози відбуваються з ім’ям визначного волинянина-українця. Вже не 1823 року, а в 2003-му в московському університеті Дружби народів Ана Крістель Лаос Гарсія захищає наукову роботу “Стосунки Перу і Росії на новому історичному етапі”. З подивом знаходить читач тут такі рядки: “Трудовые круги русского общества с глубокой симпатией следили за борьбой испанских колоний, в том числе Перу, за свободу и независимость… Русские добровольцы сражались в войсках С. Боливара.
Среди них был демократ Михаил Скибицкий, принявший участие в битве при Аякучо, в которой перуанцы нанесли решающее поражение колониальным войскам. За проявленные при этом отвагу и героизм он был награжден орденом “Бюст освободителя”.
А де ж ти, земле волинська?
На сторінках оповідання “Вишне моя, емігрантко… ” оживає колоритна постать Агапія Гончаренка – священика, журналіста, видавця, проповідника, українського патріота. Після того, як Запорізька Січ десяток разів змушена була через чужинців змінювати своє місце, опісля марної спроби Григорія Орлика перевести Січ на береги Рейну, аби хоч колись вернутися на батьківщину, завзятий Агапій заходився будувати на далекій Алясці Велику Козацьку Імперію…
Оповідання книги “Імена твої, Україно” художні, однак під ними добротна історична основа. Тому охочому варто зголоситися на пропозицію автора у передмові: “Наберіть на будь-якій пошуковій системі в Інтернеті ключові слова “нобелівський лауреат Жорж Шарпак” – і ви отримаєте сотні повідомлень у відповідь: французький фізик, що народився у Польщі. Начебто все правда, крім манюсінької деталі. Георгій Харпак (таке справжнє його ім’я та прізвище) народися в Дубровиці на Рівненщині, його батько мав тут цегельний завод і з того будівельного матеріалу зведено чимало домівок на всьому волинсько-рівненському Поліссі.
Родинний дім їхній тільки нещодавно, на жаль, знесли. Або розгортаємо будь-яку енциклопедію чи знову ж таки вдаємося до пошуку в Інтернеті на слова “Михайло Остроградський” і тут же читаємо: “Выдающийся русский физик”. А той “выдающийся русский” публічно, у широкому колі казав: “У москалів не хочу й помирати”, і таки вгадав власну смерть, помер та похований в Україні (не кажучи вже, що перші знакові праці Михайла Васильовича писані взагалі не російською чи навіть українською, а французькою мовою).
Читаємо спогади свідків та учасників німецького загону в битві при Хотині 1621 року й неждано-негадано дізнаємося: вирішальний бій, що зупинив наступ мусульманського світу на християнський, європейський, виграли не українські війська Сагайдачного чи польські вояки, а німецький корпус. У турецьких описах розгрому Росії (власне – Московії) під Конотопом, розгрому, якого не знала ця держава за всю історію до того часу, з’ясовується, що найбільшим був вклад кримськотатарських союзників, про визначальну роль українського війська Виговського взагалі інколи можна не згадувати, наче й не в Україні те діялося… “
Видається, автору книги “Імена твої, Україно” не зрадило почуття міри і він не допустився “історичного пересолу”. Немає сенсу, немов промовляють рядки, робити з вихідців з України ура-патріотів, які тільки й снять, аби повернутися на землю прабатьківську. Кумедно вимагати від Георгія Харпака, щоби він покинув власні ядерні дослідження на кордоні Франції та Швейцарії і поспішив притьма відновлювати батьківську цегельню в Дубровиці.
Водночас двадцятиоднорічний Шопен покинув польську землю назавжди, але ніхто не посміє відібрати його ім’я у польського народу.
На українській землі, постає поміж писаного Іваном Корсаком, народжувалися королі і прем’єр-міністри інших держав, класики літератури великих країн, видатні вчені-нобелівські лауреати. І люд цієї землі, розкинутий долею по світах (“чужії матері, чужі поля і слава” – рядок з пісні Івана Корсака, що ввійшла у випущений у 2006 році його авторський диск), цей люд український вніс вельми вагомий вклад у здобуток світової цивілізації.
Шевченківський лауреат Василь Слапчук про творчість прозаїка Івана Корсака на історичну тематику зауважив, що він “не просто поповнює свій творчий доробок, а й укріплює ще один щабель на драбині духовного вдосконалення – шлях, який належить осягнути кожному індивіду, а відтак і нації загалом”.
Євген Сверстюк, говорячи про книжку “Імена твої, Україно”, зробив наголос на іншому аспекті: “Книжка відомого літератора з Волині Івана Корсака повертає нас обличчям до постатей української історії і культури, замовчуваних або забутих. І це добра книжка. Хтось може закинути, що в тих щирих розповідях акцентується національний мотив. Однак згадаймо мотивацію знаних у світі вчених, математиків Михайла Остроградського, Михайла Кравчука, фізика Івана Пулюя, письменника і перекладача Миколи Гнідича, зрештою Тараса Шевченка і навіть Миколу Гоголя.
Хіба вони не підкреслювали своєї національності в середовищі, яке воліло б її закреслити? Бо почуття національної гідності є важливою складовою людської сутності та порядності особи і громадянина”.
Лауреат Національної премії імені Т. Шевченка Михайло Слабошпицький на каналі духовного відродження радіо “Культура” зазначав так: “Для Івана Корсака кожен історичний факт – на вагу золота. Окрім цього, в Івана Корсака є те, чого немає в багатьох інших, хто тремтить над кунсткамерами, де зібрані факти. Він вміє писати, прекрасно вміє писати, у нього своя інтонація, пластика, він уміє взагалі вигадливо вибудувати оповідь свою.”
Вітаутас ЙОГЕЛА, доктор історичних наук, професор \м. Вільнюс\: “Історично-пригодницький роман “KARŪNOS DEIMANTO PASLAPTIS” \ “Секрети королівського діаманта”\ українського письменника Івана Корсака є гарним прикладом для наших письменників, а також і читачів, як образно і легко створити інтригуючу оповідь. Автор, прекрасно знаючи історію своєї держави, знайомить читача з нею, не тільки оповідаючи звичайну пригодницьку схему, але й уміє подати відмінний історичний контекст.
Рука обдарованого письменника непомітно веде нас через різні періоди історичних баталій. У цьому романі читач відчує історичні події Київської Русі та Великого князівства Литовського, а також і прагнення українців на початку двадцятого століття, процес створення незалежної держави Україна. Тож бажаю милому читачеві прекрасної подорожі поісторичних часах у пошуках самоцвіту”.
Професор Євгеніуш Вільковський (Республіка Польща) про роман Івана Корсака “Діти Яфета” відгукнувся так: ” Це амбітна робота, що висвітлює історичні події зі зверненням до документів, з гарним та живим веденням оповіді, якій властива літературна майстерність, але передусім – глибока відданість національній справі”.
З-під пера Івана Корсака виходять романи, повісті та оповідання про знакові історичні постаті. Зокрема, про українських королів Юрія І і Юрія ІІ, луцького і галицького князя Ростислава Михайловича та його доньку, першу поетесу Європи Кунігунду, святого, митрополита Арсенія Мацієвича, генерал-хорунжого, душпастира військ УНР Павла Пащевського, письменника і військового діяча Михайла Чайковського, першого і єдиного канцлера України Юрія Немирича, поета і народного оборонця Данила Братковського, братів Степана, Сергія і Володимира Тимошенків, Пантелеймона Куліша і Ганни Барвінок, а ще внука Ярослава Мудрого, норвезького короля Олафа Спокійного, славетних вчених Георгія Гамова і Феодосія Добжанського, першого проектанта Панамського каналу Михайла Скибицького і першого видавця газет на Алясці українською і російською мовами Агапія Гончаренка та низки непересічних осіб.
Твори Івана Корсака перекладені литовською, англійською, турецькою, польською, російською і білоруською мовами.
Іван Корсак – лауреат премії імені В’ячеслава Чорновола 2007 року (за книгу “Гетьманич Орлик”), премії імені Агатангела Кримського (за книгу “Імена твої, Україно”, 2008), Міжнародної літературної премії імені Гоголя (“Тріумф”, 2008), Міжнародної премії імені Г. Сковороди (2009), Міжнародної премії імені Д. Нитченка (2010),Світ волинської книги 2008 (за книгу “Таємниця святого Арсенія”), Лауреат Літературно-мистецької премії ім. Пантелеймона Куліша за 2013 рік (за історичні книги “Немиричів ключ”, “Завойовник Європи”, “Діти Яфета”, “Корона Юрія ІІ”), Лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Зореслава (за історичні романи “Завойовник Європи”, Немиричів ключ”, “Корона Юрія ІІ”).
Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, орденом Архистратига Михаїла, двома орденами Юрія Переможця, депутат Волинської обласної ради трьох скликань. Почесний громадянин міст Луцька і Каменя-Каширського. Шеф-редактор газети “Сім’я і дім”(1996-2014).
{!apb}
(1 votes, average: 5.00 out of 5)