Характеристика твору
Івана Франка “Каменярі”
Поезія І. Франка “Каменярі” (що увійшла до збірника “З вершин і низин” 1878 р.) є чи не найвідомішим літературним твором в історії української літератури. Образ каменярів-революціонерів, в інтерпретації теорії соцреалізму, проіснував досить таки тривалий час на теренах української критики. Однак, звертаючись до герменевтичних підвалин тексту, згідно з яким існує багатозначність смислу і “розмежування семантичного поля з боку символу і з боку інтерпретації”, звернемось
І всі ми, як один, підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячі боків розбризкалися штуки Та від ривки скали; ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам’яне чоло.
Ключовою фігурою вірша І. Франка є образ каменярів. Власне, на цьому наголошує і сам автор, оскільки виносить даний образ у назву твору, який, по-суті, є основним у тексті. Одним із найдавніших тлумачень символу каменярів є “братерство вільних мулярів” – як перших будівельників стародавнього іудейського храму часів царя Соломона (Х ст., до н. е.).
Це братерство стало предтечею
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.
Соціальний, суспільний момент, безпосередній зв’язок мистецтва з людиною, її потребами – це була та домінанта персональної філософії Франка, яка начебто заперечувала езотеричні та окультні мотиви в його творчості. Однак модель символів, що присутня в його віршах, відтворювала саме ті первісні значення, на яких наголошував Р. Генон, не дозволяючи їх затерти та спотворити. Слід говорити про досить специфічну манеру подачі символів з точки зору максимальної наближеності до фізичної, реальної людини.
Потреби духу індивідуальні Франко розглядав у були неподільній цілісності із потребами суспільства: “Адже суспільство (… ) дає хліб і до хліба, посуває вперед науку й знання, тобто поширює наш кругозір, нашу думку і нашу силу в галузі невідомого”. Громада як неподільна цілісність була для Франка основним суб’єктом, головним персонажем: коли займенник “я” міг бути синонімічним означенням множинного “ми”:
Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті Святою думкою, а молоти в руках. Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі, І щастя всіх прийде по наших аж кістках.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)